Читати книгу - "2001: Космічна одіссея"

— Сталась аварія, мені потрібна допомога всіх членів команди. Тому, будь ласка, передай мені ручне управління.

— Навіть якщо ти хочеш збудити всю команду, я можу зробити це сам. Не варто тобі напружуватися.

Здавалося, Боумен спить і бачить кошмар. Астронавт почувався так, наче його допитує дуже спритний прокурор, що намагається довести його провину в скоєнні злочину, і хоч він і невинний, кожне необачне слово може спричинити катастрофу.

— Я хочу зробити це сам, Еале, — сказав він. — Будь ласка, передай мені контроль.

— Дейве, тобі й так є чим перейматися. Я пропоную залишити ці клопоти мені.

— Еале, негайно віддай мені ручне управління.

— Дейве, з твого голосу я чую, що ти дуже засмучений. Чому б тобі не випити кілька пігулок від стресу й не піти відпочити?

— Еале, я командир цього корабля. Я наказую тобі передати мені ручне керування процесом пробудження від гібернації.

— Перепрошую, Дейве, але відповідно до спеціального уточнення С1435-4, цитата: «…коли члени команди мертві або недієздатні, бортовий комп’ютер має взяти контроль на себе…», кінець цитати. Тож я маю перебрати на себе твої повноваження, оскільки ти не спроможний адекватно мислити.

— Еале, — холодно й спокійно сказав Боумен, — я ще при своєму розумі. Якщо ти відмовляєшся виконувати мої розпорядження, я буду змушений тебе вимкнути.

— Я знаю, що ти міркуєш над таким варіантом уже якийсь час, Дейве, але це була б жахлива помилка. Я набагато компетентніший за тебе в управлінні кораблем, я маю такий ентузіазм щодо цієї місії й аж так зацікавлений у її успіхові.

— Слухай мене дуже уважно, Еале. Якщо зараз же ти не віддаси мені контроль за процесом пробудженням і не виконуватимеш усіх моїх наказів, я піду до твого центрального блока й повністю тебе вимкну.

Еал несподівано легко здався:

— Звичайно, Дейве, — відповів він, — ти бос. Я тільки намагався вчинити так, як, на мою думку, було б краще. Звісно, я передаю тобі всі повноваження. Тепер контроль над гібернацією у тебе.

Еал додержав свого слова. Знак індикатора в гібернаріумі перейшов із АВТО на РУЧНИЙ. Третій режим РАДІО, звісно, не працював, допоки не встановлено контакт із Землею.

Відкривши віко капсули Вайтгеда, Боумен відчув, як холодне повітря вдарило йому в обличчя, а дихання стало конденсуватися в пару. Але там не було по-справжньому холодно, температура трохи вища за температуру замерзання і на триста градусів тепліша, ніж там, куди він зараз прямував.

Біосенсор — дублікат того, який розташовувався на контрольній панелі, — показував, що все добре. Боумен подивився на воскове обличчя їхнього геофізика. Він подумав, Вайтгед дуже здивується, що його розбудили так далеко від Сатурна.

Здавалося, не можна відрізнити цього чоловіка в стані гібернації від мертвого, він не подавав жодних видимих ознак життя. Хіба що діафрагма ледь помітно піднімалася й опускалася, але те, що вкрите грілками тіло дихає, більше доводила крива під заголовком «Дихання». Потім Боумен розгледів іще одну ознаку метаболізму: за місяці непритомності Вайтгед укрився щетиною.

Пункт ручного керування процесом виходу із стану гібернації розташовувався в невеличкому кабінеті перед капсулами зі сплячими. Треба лише зламати печатку, натиснути кнопку, а потім чекати. Простенька автоматична програма — не складніша, ніж у побутової пральної машини, — починала вводити ліки, звужувати імпульси електронаркозу та підвищувати температуру тіла. Через десять хвилин людина опритомніє, хоч мине день, поки вона після гібернації зміцніє настільки, щоб рухатися без чужої допомоги.

Боумен зламав печатку й натиснув кнопку. Нічого не сталося, жодного звуку, жодного знаку того, що почався процес пробудження. Однак на дисплеї крива пульсу почала змінюватися. Вайтгед прокидався.

А потім одночасно відбулося дві події. Більшість людей ніколи не помітили б жодної з них, але за місяці на «Діскавері» Боумен уже поріднився з кораблем. Він завжди інстинктивно відчував, навіть якщо не усвідомлював цього, коли щось змінювалося в нормальному ритмі його функціонування.

По-перше, ледь помітно блимнули вогники, так завжди ставалося, коли до системи підключали додаткове навантаження. Проте зараз не було причини щось підключати, Боумен не міг згадати, що за обладнання могло б так раптово увімкнутися.

Перегодом до астронавта долинуло ледь чутне віддалене дзижчання електричних моторів. Для Боумена кожен пристрій на кораблі мав власний голос, і він підсвідомо їх розпізнавав.

Або він з’їхав із глузду й уже страждає на галюцинації, або відбувається щось абсолютно неймовірне. Крижаний холод страху, набагато дужчий за холод у капсулі гібернації, швидко заморозив його серце, коли він почув слабку вібрацію крізь покрови корабля.

Унизу, у гаражі космічних капсул, відчинився люк у відкритий космос.

Розділ 27

Варто знати, щоб зрозуміти Еала

Після того, як за багато миль звідси в лабораторії зародилася свідомість комп’ютера, усі сили й уміння Еала були скеровані на досягнення однієї мети. Виконання призначеної програми стали не просто його одержимістю, а єдиною метою існування. Не розуміючи прагнень і пристрастей органічного життя, він дбав за свою мету.

Він не міг навмисно помилятися. Але приховування істини сповнювало його електронну душу відчуттям недосконалості, неправильності чи того, що людські істоти назвали б провиною. Його винахідники створили Еала невинним, але змій незабаром заповз у його електронний Едем.

Останні сто мільйонів миль йому доводилося приховувати таємницю, якою він не міг поділитися з Пулом і Боуменом. Еал жив у брехні, але наближався час, коли його колеги мали дізнатися, що він їх обманює.

Троє приспаних уже знали правду, вони були цінними членами команди, що виконувала найважливішу місію в історії людства. Проте в стані гібернації люди не розмовляють, вони можуть зберегти свій секрет, бо протягом багатьох годин не спілкуються з друзями, родичами й агенціями новин через відкритий зв’язок із Землею.

Цю таємницю важко приховати навіть із найрішучішими намірами, бо знання про неї змінить життєву філософію й світогляд. Тому краще, якщо Пул і Боумен, які будуть на всіх телевізійних екранах протягом перших тижнів польоту, не знатимуть геть усіх завдань місії.

Саме такою була логіка тих, хто це все спланував, але подвійні стандарти Служби національної безпеки нічого не важили для Еала. Він розумів лише суперечність, яка повільно руйнувала цілісність його натури, — конфлікт між істиною й приховуванням істини.

Еал почав припускатися помилок, а втім, як невротик, що не може визнати симптоми власної хвороби, не визнавав їх. Зв’язок із Землею, завдяки якому здійснювався контроль за його продуктивністю, став голосом сумління, що йому комп’ютер уже не міг коритися. Тому він навмисно бажав розірвати цей зв’язок, хоча не визнав би цього навіть сам перед собою.

Але то була незначна проблема, Еал