Читати книгу - "Вступ до психоаналізу"

помститися, заподіяти смерть найближчим, найдорожчим у житті особам — батькам, братам і сестрам, чоловікам і дружинам, рідним дітям — аж ніяк не дивина. Ці цензуровані бажання немов виходять із справжнього пекла; коли ми не спимо і дізнаємось про наслідки тлумачення, ніяка цензура проти них не здається нам надто суворою.

Але через цей лихий зміст не докоряймо самому сновиддю. Не забувайте, що в нього безневинна, ба навіть корисна функція — берегти сон від порушень. Уся та гидота нітрохи не притаманна самій природі сновидь. Адже ви знаєте: є сновиддя, які можна вважати за певне задоволення цілком виправданих бажань і гострих фізіологічних потреб. Проте ці сновиддя позбавлені всякого перекручення; вони його просто не потребують, бо виконують свою функцію, не зачіпаючи етичних та естетичних тенденцій Я. Пам’ятайте ще й те, що перекручення сновидь прямо пропорційне двом чинникам. З одного боку, воно тим більше, що огидніше цензуроване бажання, а з другого — тим більше, що суворіші на той час вимоги цензури. Отож дівчина, яка дістала святенницьке, суворе виховання, матиме безжальну цензуру, що перекручуватиме сновидні збудження, які лікар визнав би за дозволені невинні лібідозні бажання, і сама сновидиця років через десять буде про них такої самої думки.

Зрештою, ми ще не зайшли так далеко, щоб обурюватись результатами нашого тлумачення сновидь. Як на мене, ми його до пуття ще й не розуміємо, але передусім слід захистити його від певних можливих закидів. Адже знайти, за що вчепитися, дуже легко. Ми підступали до тлумачення сновидь із засвоєними раніше гіпотезами, що сновиддям загалом притаманний певний сенс, що існування неусвідомлюваних психічних процесів слід поширити з гіпнотичного сну на нормальний і що всі асоціації детерміновані. Якби ми, зіпершись на ці гіпотези, досягли цілком вірогідних результатів у тлумаченні сновидь, то мали б незаперечне право вважати ті гіпотези за слушні. Але що діяти тоді, коли результати такі, якими я їх щойно зобразив? Тоді, напевне, ви скажете: «Це неможливі, безглузді або принаймні вкрай невірогідні результати, отже, наші гіпотези десь хибні. Або сновиддя — не психічний феномен, або в нормальному стані немає нічого неусвідомленого, або наша техніка має десь ґандж. Хіба не простіше і втішніше погодитись із цим висновком, ніж з усіма тими неподобствами, які ми нібито відкрили на основі наших гіпотез?»

І те, і те! І простіше, і втішніше, але від цього не конче правильніше. Зачекаймо ще трохи, поки що ми не можемо скласти певне судження. Адже й критику, спрямовану проти нашого тлумачення сновидь, можна ще дужче посилити. Невтішність і непривабливість результатів тлумачення мають, певне, невелике значення. Переконливіший аргумент полягає в тому, що сновидець, якому ми, проаналізувавши його сновиддя, приписуємо отакі бажання-тенденції, твердо і цілком обґрунтовано відмовляється їх визнавати. «Як, — каже один сновидець, — з мого сновиддя ви мені хочете довести, ніби я шкодую за тими грішми, які давав сестрі на посаг і братові на освіту? Таж такого не може бути: адже я працював лише задля брата і сестри, я не мав ніяких інтересів у житті, крім як виконати щодо них свій обов’язок, бо я, як найстарший, пообіцяв це нашій небіжчиці матусі». А інша сновидиця каже: «Це я маю зичити смерті своєму чоловікові? Це така дурниця, якої ще й світ не бачив! Ми не тільки якнайщасливіші у шлюбі і тішимося цим, — тут ви, може, й не повірите мені, — з його смертю урветься все, що мене пов’язує з цим світом». А ще один заперечував нам: «Цебто я відчував до сестри гріховне пожадання? Це смішно, такого я й у гадці не мав; ми з нею розбили глек, і вже кілька років я навіть словом до неї не озвався». Ми, певне, нітрохи не здивуємось, коли сновидець не підтвердить приписаних йому тенденцій або заперечить їх, і скажемо, звісно, мовляв, є речі, які йому притаманні, але сам він про них не знає. Але те, що він відчуває в собі пряму протилежність отих витлумачених йому бажань і зможе довести, що все його життя визначають саме ці, протилежні бажання, кінець кінцем напевне спантеличить нас. То чи не настала пора занехаяти всю нашу роботу з тлумачення сновидь як щось таке, що самим своїм результатом доводить ad absurdum?

Ні, й цього разу ні. Навіть цей переконливий аргумент розбивається, як розглянути його критично. Коли припустити, що в психічному житті є неусвідомлені тенденції, то факт, що в свідомому житті переважають протилежні їм тенденції, нічого не доводить. Мабуть, є в психічному житті простір і для протилежних тенденцій, для суперечностей, які існують поряд; цілком можливо, що саме домінування одних тенденцій зумовлює неусвідомленість їхніх протилежностей. Отже, зберігає свою силу перший закид: результати тлумачення сновидь непрості й дуже невтішні. На перше з цих звинувачень можна відповісти, що, хоч яка велика ваша любов до простоти, це любов не допоможе з’ясувати проблеми сновидь. Від самого початку слід зважати на існування складних відносин. А в другому звинуваченні ви вочевидь не маєте слушності, вважаючи за підставу наукового судження свої вподобання чи огиду. Ну то й що, коли результати тлумачення сновидь видаються нам неприємними, стидкими чи навіть огидними? «Ça n’empêche pas d’exister», — чув я, бувши молодим лікарем, як казав у таких випадках мій учитель Шарко.[22]. Якщо ми хочемо дізнатись, який цей світ насправді, слід бути скромним і відцуратися всіх своїх симпатій та антипатій. Коли якийсь фізик доведе вам, що органічне життя на нашій планеті невдовзі урветься, то чи зважитесь ви йому заперечити? Думаю, ви замовкнете й почекаєте, поки прийде другий фізик і доведе, що перший фізик висунув хибну гіпотезу або помилився в розрахунках. Відкидаючи все, що вам прикре, ви лише раз у раз відтворюєте механізм побудови сновидь замість збагнути і опанувати його.

Тоді, напевне, ви спробуєте зректися аргументу про непристойний характер цензурованих бажань у сновидді і знову скористатися давнім аргументом, мовляв, неймовірно, щоб таку велику частину людської конституції ми відступали злу. Але невже ваш власний досвід підтверджує ці слова? Я не хочу говорити про те, якими ви видаєтеся самі собі, але чи багато зичливості у ваших начальників і суперників, чи багато лицарськості у ваших ворогів і чи так уже мало заздрості у ваших знайомих, щоб ви почувалися зобов’язані протестувати проти зла та егоїзму, властивих людській натурі? Хіба ви не знаєте, яка безконтрольна й ненадійна пересічна людина в усьому, що стосується сексуального життя? Або хіба ви не знаєте, що всі ті надмірності та переступи, які сняться нам уночі, — це злочини, що їх щодня коять люди, котрі не сплять? І що іншого робить психоаналіз, як не підтверджує давній Платонів вислів, що добрі люди — це ті, які задовольняються снами про те, що лихі люди коять насправді?

А тепер відступіть від індивіда й погляньте на велику війну, яка спустошує нині Європу, подумайте про безмір брутальності, жорстокості та брехні, що їм тепер дозволено ширитись у культурному світі. Невже ви справді вірите, що лише жменьці безпринципних честолюбців і дурисвітів пощастило випустити на волю цих несамовитих духів, а мільйони їхніх послідовників ні в чому не винні? Невже й за таких обставин ви далі заперечуватимете наявність зла в психічній конституції людини?

Ви, певне, заперечите, що про війну я міркую надто однобічно, бо на війні виявляється й те найпрекрасніше і найшляхетніше, що властиве