Читати книгу - "Вступ до психоаналізу"

Цензура іноді працює з іще не готовими фразами. Адже автор передбачає, до яких місць може присікатись цензура, і завбачливо пом’якшує їх, трохи змінює їх або задовольняється натяками й кивками на те, що, власне, йому кортіло написати. Тоді на аркуші немає жодних пропусків, але з огля­ду на описовість зворотів і туманність вислову ми здогадуємось, що, пишучи, автор зважав на цензуру.

Ну, а тепер твердо тримаймося цієї паралелі. Ми стверджуємо, що й ці, випущені або заступлені бурмотінням фрази у сновидді стали жертвою цензури. Ми прямо говоримо про цензуру сновидь і почасти приписуємо їй перекручення сновидь. Скрізь, де в явному змісті сновиддя є прогалини, відповідальність падає на цензуру. Можна піти навіть далі і вбачати втручання цензури всюди, де в спогадах серед ясних і виразних елементів сновиддя трапляється якийсь дуже слабкий, невизначений і сумнівний. Можна заперечити, що цензура лише зрідка діє так неприховано, так наївно, як у випадку зі сновиддям про «любовні послуги». Цензура й справді набагато частіше діє іншим способом, тобто замість прямого вислову вдається до пом’якшень, алюзій, натяків.

До третього способу дій цензури сновидь я не можу подати паралелі з царини газетної цензури, але саме цей спосіб можу продемонструвати на єдиному досі проаналізованому прикладі сновиддя. Згадайте сон про «три погані театральні квитки за півтора флорина». Серед латентних думок цього сновиддя на передньому плані стоїть елемент «поквапно, надто рано». Це означає: «Було безглуздям так рано віддаватись», — і не меншою дурницею було так рано купувати театральні квитки, смішно, що зовиця так похапцем процвиндрила свої гроші, купивши за них якусь прикрасу. Цей центральний елемент думок сновиддя ніяк не виявляється у явному сновидді: тут уся дія обертається навколо відвідин театру й купування квитків. Через оцей зсув акцентів, перегрупування елементів змісту явне сновиддя стало таким несхожим на латентні думки сновиддя, що ніхто й не припускає, ніби ці думки ховаються за тим змістом. Такий зсув акцентів — головний засіб перекручення сновидь, і саме завдяки йому сновиддя набирає отієї чужості, через яку сам сновидець не хоче визнавати його за витвір своєї психіки.

Пропуски, зміни, перегрупування матеріалу — ось способи дії цензури сновидь і засоби перекручення сновидь. А сама цензура сновидь — причина або одна з причин перекручення сновидь, яке ми тепер досліджуємо. Зміни і перебудови матеріалу звичайно об’єднують спільною назвою «зсув».

Після цих зауваг про діяльність цензури сновидь звернімося тепер до її динаміки. Сподіваюсь, вираз «цензура сновидь» ви не сприймете надто антропоморфічно і не уявлятимете собі цензора сновидь як малого суворого чоловічка або духа, що мешкає в якійсь комірчині мозку й там виконує свої функції; не треба розуміти його й надто локально, тобто гадати, ніби є якийсь «мозковий центр», звідки й походить той цензорський вплив, який припиниться, коли пошкодити чи видалити центр. Для нас це поки що лише придатний термін, який добре відображує динаміку процесу. Він анітрохи не заважає нам запитати, які тенденції спричиняють цей вплив і проти яких тенденцій він спрямований; не приго­ломшить нас і звістка, що раніше ми вже натрапляли на цензуру сновидь, проте, мабуть, не розпізнавали її.

Такий випадок справді був. Пригадайте, як нас приго­ломшили наслідки, коли ми почали застосовувати техніку вільних асоціацій. Там ми відчули, що наші намагання дійти від елемента сновиддя до неусвідомленого елемента, який, власне, був замінений тим першим елементом, натрапляють на опір. Сила цього опору, казали ми, варіюється, одного разу він може бути величезним, другого — вкрай мізерним. У цьому другому випадку для тлумачення нам треба дібрати лише кілька проміжних ланок; та, коли опір великий, нам треба йти довгими ланцюжками асоціацій, що заводять нас дуже далеко від елемента сновиддя, і по дорозі ми змушені долати всі труднощі, які постають у вигляді критичних заперечень проти тих або тих асоціацій. Те, що при тлумаченні постає перед нами як опір, у роботі сновиддя з’являється як цензура сновидь. Опір тлумаченню — це лише об’єктивація цензури сновидь. А ще він доводить нам, що сила цензури, яка перекручує сновиддя, на цьому не виснажується, вона не згасає, а існує як стала інституція, мета якої — зберегти вже наявне перекручення. Крім того, і опір змінює свою силу при тлумаченні кожного окремого елемента, і спричинене цензурою перекручення має різний ступінь вияву для кожного окремого елемента в тому самому сновидді. Коли порівняти явне і латентне сновиддя, видно, що в явному змісті сновиддя окремі латентні елементи цілком усунені, інші більш-менш змінені, ще інші переходять у нього анітрохи не змінені, а то навіть ще й посилені.

Наша мета, проте, — дослідити, які тенденції спричиняють цензуру і проти яких тенденцій вони її спрямовують. На це головне питання для розуміння сновидь, а може, й усього людського життя, буде легко відповісти, коли розглянути ту низку сновидь, які нам пощастило розтлумачити. Тенденції, які спричиняють цензуру, — це ті, що їх схвалить здоровий глузд сновидця, коли той не спатиме, ті, що з ними сновидець відчує свою єдність. Не майте сумніву, що, відкидаючи цілком правильно проведене тлумачення власного сновиддя, ви чините це з тих самих мотивів, які породжують цензуру, призводять до перекручення сновидь і спричиняють необхідність тлумачення. Подумайте про сновиддя нашої п’ятдесятирічної дами. Вона гадає, ніби її сон, навіть іще не тлумачений, просто мерзенний, і, напевне, ще дужче обурилася б, якби пані доктор фон Гуґ [-Гельмут] сказала їй що-небудь про його неспростовний сенс; саме цей осуд призвів до того, що в даному сновидді всі непристойні місця замінено мурмотінням.

Тенденції, проти яких спрямована цензура сновидь, слід описувати передусім із позицій самої цензури. В такому разі ми здатні лише сказати, що всі вони безперечно гідні осуду, непристойні з погляду етики, естетики та громадського життя, такі, що про них людина не зважується навіть думати, а якщо й думає, то з огидою. А насамперед ці цензуровані бажання, репрезентовані у сновидді в перекрученій формі, — вияви безмежного й безоглядного егоїзму. В кожному сновидді наперед виходить власне Я і грає в ньому головну роль, навіть якщо у явному змісті воно тямить добре маскуватися. Цей sacro egoismo сновидь, звичайно ж, пов’язаний із психічним станом, доконечним для сну, тобто відвертанням інтересів від усього зовнішнього світу.

Я, позбавлене всіх етичних пут, почуває свою єдність з усіма забаганками статевого потягу — з тими, що давно вже засуджені нашим естетичним вихованням, і тими, що суперечать усім обмеженням, які накладає на нас мораль. Потяг до втіхи — або, як ми кажемо, лібідо — без усяких стримувань обирає свої об’єкти, а найрадніше — заборонені. Не тільки чужих дружин, а насамперед інцестуозні об’єкти, що їх усе людство цілком одностайно вважає за священні: в чоловіків — матір і сестру, а в жінок — батька і брата (сновиддя нашої п’ятдесятирічної дами також інцестуозне, її лібідо безперечно спрямоване на рідного сина). Жадання, які, на нашу думку, чужі людській натурі, виявляються досить сильними, щоб породити сновиддя. Без жодних меж лютує ще й ненависть. Бажання