Читати книгу - "Бігуни"

— Ходімо додому, — сказала вона.

Звеліла йому зачекати в холі, а сама зникла на кілька хвилин. Доктор почервонів від збентеження, у нього було відчуття, ніби він застав її за туалетом, за обрізанням нігтів чи чимось подібним. Ота зустріч з її майже оголеним старим тілом, з її стопами, з її мокрим волоссям геть збила його з пантелику. Але вона цим, здається, зовсім не переймалася. Повернулася за якийсь час у світлих штанах і майці — ледь повнувата жінка з в’ялими м’язами передпліч, зі шкірою, всипаною родимками та плямками. Рукою куйовдила все ще вологе волосся. Він уявляв її не такою. Гадав, що дружина самого Моля буде інакшою. Якою? Вищою, скромнішою, витонченішою. У шовковій блузці з жабо та камеєю на грудях. Жінкою, яка не купається в морі.

Вона сіла навпроти нього, підібгавши ноги, і підсунула до нього мисочку з цукерками. Взяла собі одну й поклала до рота, втягнувши щоки. Доктор глянув на неї уважніше. Під очима в неї були мішки — порушення функції щитовидки або просто розслаблення musculus orbicularis oculi[13].

— Отже, це ви, — озвалась вона. — Нагадайте мені, коли ваша ласка, що саме ви робите?

Він швидко проковтнув цукерку, не розжувавши, — нічого, візьме наступну. Представився ще раз, коротко розповів про свою роботу і публікації. Нагадав про свою нещодавно видану «Історію консервації», яку додав до надісланого їй досьє. Похвалив її чоловіка. Сказав, що професор Моль здійснив революцію в анатомії. Вона уважно дивилася на нього блакитними очима, задоволено всміхаючись. Цю її легку усмішку можна було сприйняти і за приязну, і за іронічну. Всупереч її імені, в ній не було нічого екзотичного. Йому спало на думку, що це не вона, що він розмовляє з кухаркою чи покоївкою. Скінчивши розповідь, він нервово потер руки, хоч волів би уникнути цього явного доказу знервованості; він почувався несвіжо в дорожній сорочці, а господиня зненацька зірвалася з місця, немовби читала його думки.

— Я покажу вам кімнату. Будь ласка, сюди.

Вона повела його сходами на темний горішній поверх і показала двері. Ввійшла першою й розсунула червоні штори. Вікна виходили на море, сонце залило кімнату помаранчевим світлом.

— Влаштовуйтесь тут, а я приготую щось перекусити. Ви ж, мабуть, утомилися? Як переліт?

Він щось відповів задля годиться.

— Чекаю вас унизу, — кинула вона і вийшла.

Він не міг збагнути, як так сталося, що ця невисока жінка у світлих штанях і розтягнутій футболці якимось ледь помітним жестом, а може, лише підняттям брови цілком перекинула з ніг на голову весь простір довкола, всі сподівання й уявлення доктора. Звела нанівець усю його виснажливу подорож і приготовані промови, усі можливі сценарії. Ввела натомість свої. Це вона диктувала умови. Доктор піддався їм, не змигнувши оком. Змирившись із тим, він швидко прийняв душ, переодягся й зійшов униз.

Вона подала на вечерю салат із грінками з темного хліба і печені овочі. Вегетаріанка. Добре, що він з’їв ту рибу на вокзалі. Вона сиділа напроти нього, спершись ліктями об стіл і кришачи пальцями рештки грінок, і говорила про здорову їжу, про шкідливість борошна й цукру, про довколишні органічні ферми, де вона купує овочі, молоко і кленовий сироп, який вживає замість цукру. Але вино було смачне. Доктор, не звичний до алкоголю і втомлений, відчув, що після двох келишків йому паморочиться в голові. Він компонував у голові чергові речення, але вона завжди його випереджала. Коли пляшка близилася до кінця, вона розповіла йому про смерть чоловіка. Зіткнення моторних човнів.

— Йому було лише шістдесят сім років. Нічого не вдалося зробити з тілом. Геть понівечене.

Докторові здалося, що господиня от-от розплачеться, але вона взяла наступну грінку і почала кришити її в рештки салату.

— Він не був готовий до смерті. Та, зрештою, хто з нас готовий, — замислилася вона на мить. — Але я знаю, що йому хотілося мати достойного учня, когось, хто був би не лише компетентним, але й працював би так само пристрасно, як і він. Мій чоловік був великим самітником, ви це знаєте. Не залишив ніякого заповіту, ніяких розпоряджень. Чи маю я віддати препарати до музею? Кілька музеїв уже висловили зацікавлення. Чи знаєте ви, яким із них можна довіряти? Тепер довкола пластинатів стільки поганої енергії, а в наші часи для того, щоби вчинити щось лихе, не потрібно знімати тіла вішальників просто з шибениці, — вона зітхнула, скрутила листок салату рулончиком і поклала до рота. — Але я знаю, що він хотів би мати наступника. Деякі його проекти були тільки-но розпочаті, я сама намагаюся їх продовжувати, але мені бракує його енергії та ентузіазму... Ви знаєте, що я ботанік за освітою? Скажімо, є проблема... — почала вона й урвала. — Неважливо, буде ще час про це порозмовляти.

Він кивнув, тамуючи в собі цікавість.

— Але ви працюєте здебільшого над історичними препаратами, чи не так?

Доктор почекав, поки відлунають її слова, а потім пішов нагору і, сповнений ентузіазму, приніс свій ноутбук.

Вони відсунули тарілки, і за мить екран зблиснув холодним світінням. Доктор з тривогою подумав про те, чи не лишилися якісь пікантні іконки на його робочому столі, хоч він і наводив недавно лад. Він дуже сподівався, що господиня прочитала його резюме, погортала книги. Зараз обоє схилилися до екрана.

Коли розглядали його роботи, йому здалося, що вона глянула на нього з захопленням. Він занотував це подумки — двічі. Вона зналася на справі, ставила фахові запитання. Доктор не сподівався, що вона матиме аж такі знання. Її шкіра виділяла ледь вловний запах бальзаму для тіла, яким мастяться старші жінки, — приємний, невинний, леткий. Вказівний палець правиці, яким вона торкалася екрана, був оздоблений дивним перстеником із камінцем у формі людського ока. На шкіру рук їй уже виповзли темні печінкові плями. Руки були такі самі знищені сонцем, як і обличчя. На якусь мить він замислився, якою технікою вдалося би зберегти цей ефект тонкої зморщеної від сонця шкіри.

Потім вони сіли у фотелі, вона принесла з кухні півпляшки порто і налила у два келихи.

— Я зможу побачити лабораторію? — запитав доктор.

Вона відповіла не відразу. Може, тому, що мала в роті порто — так, як раніше цукерку. Врешті мовила:

— Це неблизько.

Встала й почала прибирати зі