Читати книгу - "Черево Парижа"

— Тридцять один! Тридцять два! Тридцять три! Тридцять три п’ятдесят!.. Тридцять три п’ятдесят!

Горбань трошки передихнув і почав перевертати корзину, посуваючи її вперед по кам’яному прилавку, в той час як торговки рибою нахилялись над нею і злегка доторкались до палтуса кінчиками пальців. Тоді оцінювач знов почав завивати, показуючи рукою цифру кожному з покупців, миттю перехоплюючи найменші знаки: піднятий палець, рух брів, губ, моргання очей. І це все робилося з таким натиском, з таким ковтанням слів, що Флоран не встигав стежити за ним і був зовсім збитий з пантелику, коли горбань раптом заспівав, наче дяк свої псалми:

— Сорок два! Сорок два!.. Палтус за сорок два франки!..

Останню надвишку зробила красуня Нормандка. Флоран упізнав її поміж торговок, що стовпились біля залізних поручнів, які відгороджували місце торгів. Ранок був свіжий. Біля бюро вишикувався цілий ряд хутрових пелерин, справжня виставка білих фартухів, що обтягали круглі животи, величезні бюсти і врізалися в широкі плечі. Серед сили-силенної кудлатих голів у фулярових хустках, червоних носів любительок хильнути, нахабно роззявлених ротів виділялася красуня Нормандка своєю високою зачіскою і локонами, гарним мереживним бантом і ніжним білим обличчям. Луїза також впізнала двоюрідного брата мадам Кеню і так здивувалась, побачивши його тут, що почала перешіптуватися з сусідками.

Гамір і крики настільки посилилися, що Верлак припинив свої пояснення. На площадці чоловіки пропонували велику рибу протяжним ревом, який, здавалося, виходив з велетенських рупорів. Один особливо несамовито горлав: «Черепашки! Черепашки!» — таким хрипким, уривчастим голосом, що дах ринку аж дзвенів. Черепашок з мішків висипали в кошики або ж згрібали лопатами. Кошики з рибою раз у раз миготіли перед очима: скати, камбала, макрелі, морські вугри, лососі,— все це здавачі приносили й забирали серед чим далі більшого гармидеру й тисняви. Торговки рибою так напирали на залізні поручні, що ті аж тріщали/ Горбатий оцінювач, палаючи від ретельності, розмахував худими руками і випинав щелепи; він став на ослін і на все горло почав вигукувати цифри. Рот у нього перекривився, волосся розпатлалось, а з пересохлого горла виривався тільки незрозумілий свист. Угорі чиновник муніципальних зборів, низенький дідок, увесь заховався в комір з штучних смушків, вистромивши тільки носа з-під чорного оксамитового кашкета, а висока чорнобрива табельниця незворушно писала, сидячи на високому дерев’яному стільці, і її спокійні очі на злегка почервонілому від холоду обличчі навіть не кліпали від тріскотняви горбаня, що підіймалася до неї знизу, вздовж її спідниць.

— Наш Логр чудовий,— усміхаючись, прошепотів Верлак.— Це найкращий оцінювач на весь ринок... Він продасть і пару підошов від чобіт, видаючи їх за камбалу.

Наглядач повернувся з Флораном до павільйону. Проходячи вдруге мимо аукціону річкової риби, де торгівля йшла дуже мляво, він сказав, що ця галузь торгівлі занепадає; річковий улов у Франції дуже поганий. Сухий білявий оцінювач монотонним голосом, без будьяких жестів, називав остаточну ціну партій вугрів та раків, а вздовж садків походжали здавачі, виловлюючи рибу сачками з коротким держалном.

Тимчасом галасливий натовп навколо бюро по продажу дедалі більше зростав. Верлак сумлінно виконував обов’язки керівника, проштовхуючись уперед ліктями й підводячи свого заступника туди, де торгівля йшла найжвавіше. Там стояли торговки більш багаті, спокійно вичікуючи на найкращу рибу, щоб навантажити потім тунців, палтусів та лососів на плечі носильників. Вуличні торговки ділили на землі між собою кошики оселедців і дрібної камбали, куплені гуртом. Тут були також дрібні буржуа, рантьє з далеких кварталів; щоб купити свіжої рибки, вони приходили на ринок о четвертій ранку, але зрештою їх усе-таки піддурювали: давали велику партію морської риби франків на сорок-п’ятдесят, і ті протягом цілого дня мусили потім продавати цю рибу вроздріб своїм знайомим. Часом юрба посувалася від енергійних штурханів. Торговка, надто притиснута, піднявши кулаки, видиралась на вільне місце, і вибухала голосною брудною лайкою. Потім ряди знову щільно змикалися. Нарешті Флоран, задихаючись у натовпі, заявив, що він уже досить бачив і все зрозумів.

Коли Верлак допоміг йому вилізти з юрби, вони опинилися віч-на-віч з красунею Нормандкою. Зупинившись проти них, вона сказала велично, мов королева:

— То це вже вирішено, пане Верлак, і ви нас покидаєте?

— Так, вирішено,— відповів маленький чоловічок.— Я їду спочити за місто, в Кламар. Мабуть, запах риби мені шкодить. Оцей добродій мене заступить.

Він повернувся, показуючи на Флорана. У красуні Нормандки перехопило подих. А коли Флоран відходив, він почув, як та прошепотіла сусідці на вухо, стримуючи сміх:

— Чудово! Оце буде комедія!

Торговки почали розкладати свій товар. На всіх мармурових прилавках з відкритих наріжних кранів дзюрчала вода. Це був шум зливи; вода сильними струменями била вгору й розліталася дрібними бризками на всі боки. З країв спадистих прилавків дзвінко падали великі краплі, наче дзюркотливий струмок. Цілі потоки стікали проходами, створюючи біля водостоків маленькі озерця й розтікаючись далі вузькими струмочками на брук вулиці Рамбюто. В повітрі відчувалася вогкість, дрібний водяний порох віяв Флоранові в лице свіжим подихом, знайомим йому гірким та солоним морським вітром; а риба, яку розкладали на прилавках, знову нагадала йому і рожевий перламутр, і криваві коралі, і молочні перли,— усі переливи та блідозеленкуваті відтінки океану.

Цей перший ранок, проведений тут, викликав у Флорана великі вагання. Він пожалкував, що дав Лізі слово стати наглядачем. Коли другого дня сита сонливість, навіяні на нього напередодні кухнею Кеню, розвіялась бідолаха звинуватив себе в тому, що він боягуз, і мало не заплакав від злості. Проте він не насмілився взяти назад свої слова, бо таки побоювався Лізи; йому все ввижалася незадоволень зморшка на її устах, німий докір на красивому обличчі. Він вважав свою невістку жінкою надто серйозною й самовдоволеною, щоб вона могла стерпіти заперечення. На щастя, Гавар подав утікачеві одну думку, яка втішила його. Того ж таки вечора, після прогулянки Флорана з Верлаком по торгах, торговець живністю відвів Флорана набік і з різними відступами натякнув йому, що «бідний хлопець» дуже нещасливий. Потім, полаявши «підлий» уряд, що силує своїх службовців надриватись на роботі, не даючи їм коштів, щоб спокійно вмерти, торговець нарешті сказав, що було б дуже милосердно, коли б Флоран виділяв частину своєї платні для попереднього наглядача. Флоран з радістю вхопився за цю думку. І дійсно, це було цілком справедливо. Він вважав себе тільки тимчасовим заступником Верлака; крім того, йому не треба було витрачатися на квартиру й харчі, які він мав