Читати книгу - "Фундація та Імперія"

– Схоже, він дозволяє нам забрати Магніфіко, – сказав Торан, – і це навряд чи добре, якщо зважати на те, що ви розповіли.

– Якщо він хоче, щоб ми забрали його, то це не так вже й добре для Фундації, – виправив його капітан.

Після останнього стрибка, коли вони вже летіли на нейтральній швидкості до Фундації, по гіперхвилі передали останній випуск новин.

Одну з подій згадали побіжно. Схоже, якийсь отаман – знуджений диктор його не назвав – заявив Фундації протест проти того, що силоміць був викрадений його придворний. Та й усе, бо диктор відразу перейшов до спортивних новин.

Капітан Прітчер сказав:

– Та однак він на крок попереду нас. – А потім задумливо додав: – Він готовий до конфлікту з Фундацією і використає цей випадок як привід до дій. Це ускладнює для нас ситуацію. Нам доведеться діяти, перш ніж ми дійсно будемо до цього готові.

15. Психолог

Світ під назвою «чиста наука» був найвільнішою формою життя на Фундації, і на це була своя причина. У Галактиці, де панування і навіть виживання Фундації все ще залежали від розвитку технологій – незважаючи навіть на те, що за останні півтораста років вона отримала у своє розпорядження величезні природні ресурси – науковець мав певний імунітет. Він був потрібен і про це знав.

Зрештою, існувала причина й для того, щоб Еблінг Міс – лише ті, хто не знав його, додавали до імені його титули – дотримувався найвільніших приписів життя у «чистій науці» Фундації. У світі, де науку поважали, він був Науковцем – із великої літери і без жодного глуму. Він був потрібен і про це знав.

І тому, коли інші ставали на одне коліно, він відмовлявся це робити і казав, що його предки не схиляли голови перед жодним смердючим мером. Тоді мерів обирали і виганяли, коли хотіли, а єдиними людьми, хто успадковував щось за правом народження, були вроджені ідіоти.

Тому, коли Еблінг Міс вирішив вшанувати Індбура своєю присутністю, він не став за визначеним звичаєм чекати відповіді на своє прохання, а накинувши на плечі зі своїх двох жакетів той, що виглядав найменш пошарпаним, і вдягнувши набакир якогось чудернацького капелюха, запалив заборонену сигару і вдерся до палацу мера, незважаючи на безпорадне бекання двох охоронців.

Його величність вперше дізнався про вторгнення, коли, перебуваючи в саду, почув крики протесту, які заглушало чиєсь ревисько, в якому вчувалася гнівна лайка.

Індбур повільно поклав свою лопатку, підвівся і насупився. Щоб відпочити від роботи, він щодня вранці, якщо сприяла погода, дві години порався в садку. Тут, у садку, квіти росли на квадратних та трикутних ділянках, чергуючись у суворій послідовності – червоні, жовті, трохи фіолетові на краях пелюсток, а навколо всіх грядок панувала незмінна облямівка із зелені. У цьому саду ніхто його не турбував – ніхто!

Індбур скинув вимазані землею рукавички і пішов до маленької хвіртки, що була входом до саду.

Він не міг не поцікавитися:

– Що тут відбувається?

Це точно сформульоване питання ставили безліч разів за весь час існування людства. Але ніколи не зазначалося, що його ставили лише з однією метою – справити потрібне враження.

Але цього разу воно вимагало відповіді, оскільки Міс розлючено поривався вперед, кидаючися з кулаками на тих, хто ще тримав його за жакет.

Індбур незадоволено махнув їм рукою, і Міс нахилився, щоб підняти рештки капелюха, струснув із них землю, запхав під пахву і сказав:

– Погляньте, Індбуре, ці ваші кляті посіпаки мусять відшкодувати мій жакет. Його ще можна було носити й носити. – Він засопів і театральним жестом витер піт із лоба.

Мер випростався на увесь свій зріст, що становив п’ять футів два дюйми, напружився від невдоволення і гордовито сказав:

– Мені ніхто не повідомив, Місе, що ви просили про аудієнцію. Отже, її ніхто не міг призначити.

Еблінг Міс вражено глянув на мера, мабуть, не вірячи власним вухам:

– О Галактико! Індбуре, хіба ви не отримали вчора моєї записки? Я вручив її позавчора лакею у пурпуровій уніформі. Я б віддав вам її особисто в руки, але я ж знаю, як ви любите формальності.

– Формальності! – Індбур кинув на нього розгніваний погляд. А потім роздратовано додав: – А ви не чули про належну організацію? Затямте, якщо ви захочете попросити про аудієнцію, ви маєте подати запит у трьох примірниках до державної установи, що призначена для цієї мети. Потім доведеться почекати, доки вам не принесуть повідомлення про час аудієнції. Тоді належить прийти належним чином вдягненим – розумієте, належним чином! – і з належною повагою. Можете йти.

– А що не так із моїм одягом? – гаряче зажадав від нього відповіді Міс. – Це найкращий жакет, який у мене був, поки ваші кляті монстри не встромили туди свої пазурі. Я піду, як тільки розповім, для чого прийшов. Галактико! Якби це не стосувалося кризи Селдона, я хоч би й зараз забрався б геть.

– Кризи Селдона? – Індбур вперше виявив зацікавлення. Міс був великим психологом – демократом, хамом, бунтівником – але й психологом теж. Розгубившись, мер навіть не зміг висловити йому свій внутрішній жаль, якого завдав йому Міс, коли зірвав випадкову квітку, неуважно підніс до ніздрів, а потім, понюхавши, кинув геть, зморщивши носа.

Індбур холодно сказав:

– Чи не бажаєте пройти за мною? Цей сад створений не для серйозної розмови.

У своєму кріслі за величезним столом він відчув себе краще – звідти він міг дивитися згори на ті волосини, що погано приховували рожеву лисину Міса. Йому ще покращало, коли він помітив, як Міс автоматично кинув кілька поглядів, шукаючи собі стільця, і залишився ніяково стояти. Але найбільшої втіхи він зазнав, коли натиснув потрібну кнопку і до кабінету увійшов слуга, вклонився і поклав на стіл об’ємну течку, скріплену металевими скобами.

– А тепер, – сказав Індбур, почуваючись господарем становища, – щоб ця наша незапланована бесіда вийшла якомога коротшою, висловіть ваше твердження, використовуючи по змозі менше слів.

Еблінг Міс неквапливо спитав:

– Ви знаєте, чим я зараз займаюся?

– Я маю ваші звіти, – задоволено відповів мер, – разом із висновками. Наскільки я розумію, ваші дослідження математичного боку психоісторії мають на меті продублювати роботу Гарі Селдона і, зрештою, простежити прогнозований перебіг майбутньої історії, щоб використати це для потреб Фундації.

– Саме так, – сухо відповів Міс. – Коли Селдон вперше заснував Фундацію, він був достатньо мудрим, щоб не взяти сюди жодного психолога – і тому Фундація завжди рухалася наосліп, керуючись історичною необхідністю. Під час своїх досліджень я зміг чимало