Читати книгу - "Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів"

Висновки експерта повинні бути чіткими та зрозумілими для всіх учасників процесу, прямо відповідати на поставлені запитання і бути обґрунтованими, тобто відповідати встановленим під час дослідження даним. За своїм змістом висновки можуть стосуватися властивостей, стану об’єктів, обставин механізму події, свідчити про існування певних фактів, об’єктів, належність їх до певного класу, групи, про відповідність або невідповідність досліджуваних дій певним правилам.

За формою висновки можуть бути категоричними або ймовірними. Категоричний висновок може бути позитивним або негативним. Ймовірний висновок не може бути покладений в основу обвинувального висновку або вироку.

До висновку експерта можуть додаватися фототаблиці, схеми, креслення та ін. Висновок підписує експерт.

З огляду на те, що висновок експерта є джерелом доказів, то, відповідно, використання висновку експертизи потребує від слідчого передусім оцінки його як рівноправного доказу в системі доказів, що отримані у справі. Насамперед перевіряється дотримання процесуальних вимог закону на всіх етапах — від призначення експертизи до отримання висновку експерта, у тому числі таке: чи була призначена експертиза у порушеній кримінальній справі, чи дотриманий процесуальний порядок винесення постанови, чи ознайомлений обвинувачений з постановою про призначення експертизи і чи роз’яснені йому права обвинуваченого при призначенні і проведенні експертизи, чи попереджений експерт про кримінальну відповідальність згідно зі ст. 178, 179 КК України.

Оцінка наукової обґрунтованості та достовірності висновків є одним із важливих завдань діяльності слідчого. Існують два основні способи оцінки наукової достовірності висновку експерта:

• аналіз умов і методів здійснення дослідження;

• зіставлення висновків експерта з іншими доказами, які містять відомості стосовно предмета дослідження, тобто перевіряється відповідність висновку дійсності.

За допомогою аналізу умов і методів дослідження слідчий визначає:

• компетентність експерта, який здійснював експертизу;

• повноту дослідження об’єктів експертизи;

• достатність наданих експерту порівняльних зразків;

• обґрунтованість вихідних наукових положень, прийнятих експертом;

• наявність суперечностей у висновках експерта;

• форму висновків експерта, відповідність форми результатам дослідження.

При порівнянні висновків експерта із зібраними у справі доказами використовуються методи логічного аналізу, способи групування, зіставлення та порівняння висновку експерта з іншими доказами і матеріалами кримінальної справи.

У результаті оцінки висновку експерта слідчий може прийняти одне з таких рішень:

• висновок експерта визнається повним, обґрунтованим і достовірним;

• висновок експерта визнається неповним або недостатньо ясним. У такому разі призначається проведення додаткової експертизи;

• висновок експерта визнається необґрунтованим, сумнівним, таким, що суперечить іншим доказам і матеріалам справи. У цьому разі для усунення суперечностей між висновком та іншими доказами і матеріалами справи призначають повторну або комісійну експертизу.

З метою одержання роз’яснень або доповнень щодо отриманого висновку слідчий може допитати експерта або проконсультуватися в інших спеціалістів, якщо це не потребує додаткового дослідження.

Згідно зі ст. 202 КПК України матеріали експертизи повинні бути пред’явлені обвинуваченому, про що слідчий складає протокол. У протоколі зазначаються пояснення, зауваження, заперечення обвинуваченого щодо проведеної експертизи та його клопотання.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Белкин Р. С. Криминалистическая энциклопедия. — М., 1997.

2. Бергер В. Е., Сапун А. П. Подготовка и направление материалов для проведения судебных экспертиз. — К.: РИО МВД УССР, 1974.

3. Біленчук П. Д, Курко М. Н., Стахівський С. М. Процесуальні акти попереднього розслідування. Примірні зразки. — К.: РВВ МВС України, 1995.

4. Біленчук П. Д., Курко М. Н., Стахівський С. М. Проведення судових експертиз: Довідник. — К.: РВВ МВС України, 1995.

5. Експертизи в судовій практиці. — К.: Либідь, 1993.

6. Криміналістика: Підруч. для вищ. навч. закл. / П. Д. Біленчук, В. В. Головач, М. В. Салтевський та ін.; За ред. акад. П. Д. Біленчука. — К.: Право, 1997.

7. Криміналістика. Криміналістична тактика і методика розслідування злочинів: Підручник / За ред. проф. В. Ю. Шепітька. — Х.: Право, 1998.

8. Криминалистика: Учебник / Под ред. И. Ф. Пантелеева, Н. А. Селиванова. — М.: Юрид. лит., 1988.

9. Криминалистика: Учебник для вузов / Под ред. проф. А. Ф. Волынского. — М.: Закон и право, 1999.

10. Криминалистика: Учебник / Под ред. проф. А. Г. Филиппова. — М., 1998.

11. Криминалистика / Под ред. В. А. Образцова. — М.: Юрист, 1995.

12. Криминалистическое обеспечение предварительного расследования: Учеб. пособие для вузов / В. А. Адамова, Е. Н. Викторова, Л. Н. Викторова и др.; Под ред. В. А. Образцова. — М.: Высш. шк., 1992.

13. Назначение и производство судебных экспертиз. — М.: Юрид. лит., 1988.

14. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. — К.: Юрінком, 1995.

15. Разумов Э. А., Молибога Н. П. Осмотр места происшествия. — К.: НИИ РИО МВД Украины, 1993.

16. Салтевский М. В. Криминалистика: Учеб.-практ. пособие. — Харьков, 1997.

17. Салтевський М. В. Криміналістика: Навч.-довідковий посіб. — К., 1996.

Частина ІІ

Правові, організаційні і методичні основи вивчення особи в кримінальному судочинстві

Розділ 3

Комплексне вивчення особи обвинуваченого на досудовому слідстві: методологічні, правові, криміналістичні і психофізіологічні основи

3.1. Криміналістичні методи дослідження обвинуваченого

3.1.1. Методи одержання і кримінально-процесуального документування відомостей про особу обвинуваченого

Науково-технічні засоби у структурі людської діяльності виконують роль знарядь праці, які постійно вдосконалюються. На нинішньому етапі розвитку суспільства інформатизація, автоматизація та технізація соціальної діяльності стали необхідною передумовою її прогресу та розвитку. Кримінальне судочинство і діяльність його суб’єктів не є винятком. Тому впровадження різних за призначенням наукових методів і технічних засобів у процесуальну діяльність правоохоронних органів, пов’язану з доказуванням істини в кримінальних справах, є об’єктивною потребою юридичної практики. Вміле та законне застосування наукових методів і технічних засобів виявлення, збирання, дослідження й оцінки доказів та їх джерел сприяє повноті, об’єктивності і оперативності розкриття та розслідування злочинів.

Наукові методи і технічні засоби в кримінальному судочинстві — це криміналістична, оперативна і спеціальна техніка, яка застосовується для виявлення, фіксації, дослідження й оцінки доказів. У цьому плані вони є структурними елементами оперативної, слідчої, експертної, адміністративної, судової і взагалі правоохоронної діяльності. Разом з тим впровадження наукових методів і технічних засобів у структуру правоохоронної діяльності не є обов’язковим. Закон віддає перевагу іманентним (чуттєвим) засобам у структурі правоохоронної діяльності суб’єктів. Чуттєві засоби пізнання називаються органолептичними. Вони є суб’єктивними, а результати їх важко перевірити, що нерідко