Читати книгу - "З Елеанор Оліфант усе гаразд"

— Пробачте, чи не могли б ви мені допомогти? — запитала я.

Вона припинила розкладати светри й обернулася до мене, нещиро посміхаючись.

— Я йду на концерт в одне дуже модне місце, тож чи не допоможете мені дібрати відповідний одяг?

Її усмішка стала ширшою і навіть більш правдивою.

— Так, ми надаємо послуги персонального консультанта, — мовила вона. — Якщо бажаєте, можу записати вас.

— Ні-ні, мені потрібно дібрати щось на сьогоднішній вечір. Чесно кажучи, мені потрібно щось просто зараз.

Вона скинула мене поглядом з голови до ніг.

— А куди ви йдете?

— У «Cuttings», — з гордістю відповіла я.

Вона закусила нижню губу й повільно кивнула.

— Який у вас розмір? Дванадцятий?

Я кивнула, вражена тим, як вона так точно визначила розмір мого одягу, лише поглянувши на мене. Вона зиркнула на годинник:

— Ідіть за мною.

Здавалося, у цій крамниці є інші, менші крамнички, і вона відвела мене в найменш привабливий магазин зі старою колекцією.

— Перше, що мені спадає на думку, — сказала вона, — ось це (пара абсурдно вузьких темних джинсів) і ось це (чорний топ, схожий на футболку, але зі штучного шовку з вирізом-краплею на спині).

— Справді? — здивувалась я. — Я думала про якусь гарну сукню чи спідницю й блузу.

Вона знову скинула мене поглядом з ніг до голови.

— Довіртеся мені, — сказала вона.

У крихітній приміряльні тхнуло немитими ногами та освіжувачем повітря. Джинси здавалися замалими, але дивовижним чином вони розтягнулися на мені, і я їх застібнула. Топ був вільним, з високою горловиною. Я почувалася належним чином одягненою, хоча не бачила розрізу на спині. Я виглядала точнісінько як усі інші. Гадаю, у цьому й була вся суть. Я вирішила не знімати приміряний одяг, тому, відірвавши бирки, розклала їх на підлозі та згорнула робочий одяг і запхала його в сумочку. Я підняла бирки, щоб віддати їх жінці-касиру, аби вона пробила їх на касі.

Касирка чекала на мене біля приміряльні.

— Що скажете? — спитала вона. — Виглядає чудово, чи не так?

— Я беру це, — мовила я, передаючи їй бирки зі штрих-кодами.

Я зовсім забула про захисні пристрої, прикріплені до одягу, тому нам довелося трохи попітніти, щоб їх зняти. Зрештою, я мусила зайти за прилавок і стати навколішки задом до неї, щоб вона могла від’єднати магніти з допомогою машинки, прикріпленої до прилавка. Впоравшись із цим, ми засміялися. Не думаю, що колись сміялася в крамниці раніше. Я заплатила за речі, намагаючись не думати про те, скільки грошей я на них викинула.

Жінка знову вийшла з-за прилавка.

— Не заперечуєте, якщо я дещо вам скажу? Мова про… взуття.

Я поглянула вниз. На мені були робочі туфлі, без підборів, чорні, зручні, з застібками-липучками.

— Як вас звати? — запитала вона. Я почувалася спантеличеною. Як моє ім’я стосується купівлі взуття? Вона мовчала, очікуючи на відповідь.

— Елеанор, — сказала я неохоче, розмірковуючи над тим, чи варто було назвати вигадане ім’я або псевдонім. Я, безперечно, не мала наміру називати їй своє прізвище.

— Річ у тім, Елеанор, що до цих вузьких штанів краще взути короткі черевички, — сказала вона таким серйозним тоном, ніби була лікарем і давала медичну пораду. — Хочете перейти у взуттєвий відділ і поглянути, що там є? — Мене обсіли сумніви. — Я не очікую отримати від вас якусь додаткову винагороду, — тихо промовила вона, — я просто… я просто подумала, що правильна пара черевиків зробить ваш образ довершеним.

— Аксесуари творять жінку, еге ж? — сказала я. Вона не посміхнулася.

Вона показала мені черевики, які змусили мене вголос розсміятися, такими дивними були і висота підборів, і ширина стопи.

Нарешті, нам пощастило знайти пару, яка була досить стильною і яку можна було носити, не ризикуючи травмувати хребет, а це задовольняло вимоги нас обох. Шістдесят п’ять фунтів! «Нічого собі!» — подумала я, знову передаючи свою картку. Деякі люди можуть жити на ці гроші цілий тиждень.

Я сховала свої чорні черевики в сумочку й помітила, як вона уважно дивиться на неї, а потім переводить погляд на відділ з сумками.

— О ні, — заперечила я, — боюсь, що я витратила вже всі свої кошти.

— Тоді просто залиште її в гардеробі, — сказала вона, — і все буде гаразд.

Я жодної гадки не мала, про що вона говорить, але крилата колісниця часу вже мчала до мене.

— Дуже дякую вам за допомогу, Клер, — сказала я, нахиляючись трохи вперед, щоб прочитати її ім’я на бейджі. — Ви мені безмежно допомогли.

— Немає за що, Елеанор, — відповіла вона. — Але, перш ніж ви підете, хочу сказати ще дещо: крамниця зачиняється за десять хвилин, але, якщо постаратися, ви можете швидко спуститися вниз та зробити легкий макіяж — відділ косметики розташовано на першому поверсі поряд з виходом. Ідіть до «Боббі Браун», скажіть, що ви від Клер.

Я попросила покликати Боббі, і жінка біля столика з косметикою захихотіла.

— Боббі в нас он там, — вказала вона кудись, де нікого не було.

У крамниці було так багато дзеркал, що я подумала, чи не могло б це стати причиною того, що людина почала говорити сама до себе.

— Сідайте тут, дорогенька, — сказала вона, вказуючи на жахливо високий стілець. Мені вдалося видертися на сидіння, однак цей процес навряд чи можна було назвати гідним, і мене трохи гальмували нові черевики. Я сіла на руки, щоб сховати їх — червона, потріскана шкіра ніби палала під жорстким світильником над головою, який виявляв кожен її недолік, кожен пошкоджений сантиметр.

Вона прибрала пасма волосся з мого обличчя.

— Насправді тут немає нічого складного, — мовила вона, дивлячись на мене зблизька. — У «Боббі» є дивовижні консилери, під будь-який тон шкіри. Звісно, їх не позбутися, але я, безперечно, зможу їх максимально приховати.

Цікаво, вона завжди говорить про себе в третій особі?

— Ви говорите про моє обличчя? — запитала я.

— Ні, дурненька, про шрами. У вас чарівне обличчя. Знаєте, у вас дуже чиста шкіра. А тепер дивіться.

У неї на талії висів пояс з інструментами, як у столяра чи сантехніка, а ще вона трохи висовувала язик з кутика рота, коли працювала.

— У нас залишилося всього десять хвилин до закриття магазину, — сказала вона, — тому я зосереджу увагу на приховуванні шрамів і на очах. Вам подобається макіяж «смокі-айс»?

— Мені не подобається все, що пов’язане з димом, — промовила я, і вона знову