Читати книгу - "Володар Туману"

— Добре, Якобе. Бачу, ти починаєш розуміти. Сподіваюсь, ти виконаєш ту частину угоди, яку не спромігся виконати твій батько. Не більше і не менше.

— Мій батько загинув в аварії, я… — відчайдушно намагався пояснити Роланд.

Чаклун по-батьківськи поклав руку хлопцеві на плече. Роланд відчув металевий дотик його пальців.

— Півхвилини, хлопче. Трохи запізно для родинних історій, — урвав його Каїн.

Вода з силою билася об палубу, де був капітанський місток, і Роланд востаннє благально подивився на чаклуна. Каїн опустився перед Роландом навколішки й посміхнувся.

— Укладемо угоду, Якобе? — прошепотів чаклун.

На очах у Роланда виступили сльози, він повільно кивнув.

— Добре, добре, Якобе, — прошепотів Каїн. — Ласкаво просимо додому…

Чаклун підвівся й указав на один із проходів, що тяглися від капітанського містка.

— Останні двері в цьому коридорі,— мовив Каїн. — Але вислухай мою пораду. Коли ти їх відчиниш, ми вже будемо під водою, і в твоєї подружки не залишиться ні краплі повітря, щоб дихати. Ти чудово плаваєш під водою, Якобе. І здогадаєшся, що треба робити. Пам’ятай про умову…

Каїн востаннє посміхнувся й, загорнувшись у плащ, зник у темряві, а на капітанському містку почулися кроки, що віддалялися, залишаючи вм’ятини на металевій обшивці корабля. Хлопець кілька секунд стояв нерухомо, відсапуючись, поки судно не струсонуло знову, а його самого не відкинуло до безживного штурвалу. Вода почала заливати капітанський місток.

Роланд побіг до проходу, на який указав чаклун. З люків лилася вода, затоплюючи прохід, а «Орфей» тим часом щораз більше занурювався в морську глибінь. Роланд марно бив кулаками в двері.

— Алісіє! — кричав він, хоча розумів, що вона навряд чи чує його по той бік сталевої переборки. — Це я, Роланд! Затамуй подих! Я витягну тебе звідси!

Роланд учепився в коліща на дверях і з усіх сил, дряпаючи руки, старався зрушити його з місця й крутонути, а крижана вода вже сягала йому вище пояса й прибувала далі. Коліща зсунулося на якихось пару сантиметрів, Роланд глибоко вдихнув і знову наліг на нього, змушуючи повільно крутитися, а крижана вода тим часом сягнула обличчя й кінець кінцем затопила весь прохід. «Орфей» поринув у морок.

Коли двері прочинилися, Роланд заплив під водою до темної каюти, навпомацки шукаючи Алісію. Він пережив жахливу мить, коли йому здалося, що чаклун ошукав його й тут нікого немає. Хлопець розплющив під водою очі й, пересилюючи біль, спробував розгледіти щось у підводному мороці. Нарешті його руки знайшли плаття Алісії, котра відчайдушно боролася зі страхом і ядухою. Роланд обійняв дівчину й хотів заспокоїти, але дівчина не знала, хто чи що хапає її в темряві. Розуміючи, що у нього в запасі лише кілька секунд, Роланд обхопив її за шию й витягнув у прохід. Корабель продовжував невмолимо занурюватися в морську глибінь. Алісія опиралася, а Роланд тягнув її до капітанського містка проходом, у якому плавали уламки, що їх вода винесла з утроби «Орфея». Хлопець знав, що не можна залишати корабель, поки той не торкнеться дна, бо інакше їх неминуче засмокче підводна течія. А проте він також розумів, що минуло вже принаймні тридцять секунд відтоді, як Алісія востаннє вдихнула повітря, і в цій ситуації, та ще й через страх, вона от-от наковтається води. Підйом на поверхню може виявитися для неї смертельним. Каїн до дрібниць спланував свою гру.

Чекання, поки «Орфей» торкнеться дна, зробилося нескінченним, а коли почувся удар, частина даху над капітанським містком впала на Алісію та Роланда. Відчувши різкий біль у нозі, хлопець зрозумів, що металева конструкція затисла йому щиколотку. Сяйво від «Орфея» повільно поширювалося в морській глибині.

Борючись із колючим болем, що скував йому ногу, Роланд відшукав у мороці обличчя Алісії. Очі в дівчини були розплющені, вона задихалася. Вона не могла більше ані миті тамувати подих: останні бульбашки повітря вихоплювалися з-поміж її губ, наче перлини, що несли в собі останні миттєвості згасаючого життя.

Роланд обхопив руками її обличчя: він хотів, щоб Алісія зазирнула йому в очі. Їхні погляди перетнулися під водою, і дівчина одразу зрозуміла, що він збирається робити. Алісія заперечливо похитала головою, намагаючись відсторонитися від Роланда. Той показав їй на свою щиколотку, затиснуту в смертельних обіймах металевою балкою. Алісія підпливла в крижаній воді до поваленої балки й спробувала звільнити Роланда. Хлопець і дівчина розпачливо подивилися одне на одного. Ніхто б не зміг зрушити тонни сталі, що тримали Роланда. Алісія знову підпливла до хлопця й обійняла його, відчуваючи, що непритомніє через брак повітря. Не чекаючи більше ні миті, Роланд обхопив руками обличчя Алісії й, притиснувшись губами до її губ, видихнув їй у рот повітря, що зберіг для неї, як це від самого початку передбачив Каїн. Алісія ввібрала повітря з губ Роланда й обійняла хлопця, злившись із ним у рятівному цілунку.

Хлопець кинув на неї розпачливий прощальний погляд і — проти волі дівчини — виштовхнув її з капітанського містка, й Алісія повільно попливла вгору. Вона бачила Роланда востаннє. За кілька секунд дівчина виринула посеред бухти й угледіла, що буря віддаляється у відкрите море, забравши з собою всі надії, які вона покладала на майбутнє.

* * *

Завваживши над водою лице Алісії, Макс знову кинувся у хвилі та швидко поплив до неї. Сестра насилу трималася на поверхні й щось нерозбірливо бурмотіла, сильно кашляючи та випльовуючи воду, якої наковталася, коли піднімалася з морського дна. Макс обхопив її за плечі й тягнув отак, поки за кілька метрів од берега не намацав ногами дно. Старий доглядач маяка, який чекав на березі, кинувся на допомогу. Вдвох вони витягли Алісію з води й поклали на піску. Віктор Крей хотів намацати пульс, але Макс обережно відвів тремтячу руку старого.

— Вона жива, пане Крей, — мовив Макс, погладжуючи сестрине чоло. — Вона жива.

Старий хитнув головою й залишив Алісію під опікою Макса. Хитаючись, наче солдат після тривалого бою, Віктор Крей пішов берегом і зайшов по пояс у море.

— Де мій Роланд? — пробурмотів старий, обернувшись до Макса. — Де мій онук?

Макс мовчки дивився на доглядача маяка й бачив, як душа бідолашного старого, як та сила, що тримала його всі ці довгі роки на вершині маяка, збігає, наче жменька піску крізь пальці.

— Він не повернеться, пане Крей, — відповів нарешті хлопець зі слізьми на очах. — Роланд не повернеться.

Старий доглядач маяка глянув на нього, наче не розумів його слів. Тоді ствердно хитнув головою, але знов обернувся в бік моря, мовби сподіваючись,