read-books.club » Детективи » Одного разу на Різдво 📚 - Українською

Читати книгу - "Одного разу на Різдво"

182
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Одного разу на Різдво" автора Джозі Сілвер. Жанр книги: Детективи / Любовні романи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 32 33 34 ... 92
Перейти на сторінку:
нами ні сіло ні впало гасала чорна кішка.

— Можна мені до вбиральні? — питаю.

Він іде за мною та розчиняє двері.

— Вуаля.

— Почекай тут. Три секунди.

Я замикаюся в його ванній, оформленій, як у дизайнерському журналі, роздягаюся догола, а потім знову накидаю пальто, зав’язую пояс. До шкіри прилягає шовковий підклад, я раптом відчуваю прилив бажання, уже готова віддатися на волю Оскара.

— Виходь, Лорі, — підлещується він, а я широко розчиняю двері та дивлюся на нього, схиливши голову. Не кажучи ні слова, минаю весь передпокій, виходжу за вхідні двері та легенько шкребуся в них нігтями.

— Хто тут? — Голос його тихий, задоволений, сповнений грішних намірів.

— Це я, Лорі, — шепочу, вдаючи хрипоту. — Відчини двері, я тобі покажу, як скучила.

Він чекає, оперся плечем на одвірок, руки схрещені на грудях, навіть вираз очей байдужий. Я дозволяю собі ковзнути по ньому поглядом, оцінюючи темні джинси, дорогу сорочку, босі ноги, що досі якось зберігають засмагу.

— Ото ти вбрався, — кажу. — Можна мені зайти?

Він не відступає, тільки дотягується до мене та розстібає пояс на пальті. Я не ворушуся, не зупиняю його, коли він повільними рухами розстібає ґудзики, язиком несвідомо водить по верхній губі.

— Обіцяєш завжди приходити до мене отак?

Я всміхаюся.

— Ми нічого одне одному не обіцяємо, забув?

За лацкани пальта він затягує мене до квартири, потім притискає спиною до дверей, зачиняє їх, його теплі спраглі руки ковзнули під пальто.

— Пам’ятаю, — шепіт його лунає крізь сміх і стогін, його долоні на моїх грудях. — А зараз замовкни, ми йдемо до ліжка.

Джек

— Нумо, Саро, ми спізнюємося.

Сара так завжди. У неї час розтягується, як гума, вона думає, що в цю еластичну шкалу вміститься рівно стільки, скільки їй потрібно для того, щоб причепуритися перед виходом.

— То як я?

Коли вона з’являється у дверях вітальні, я відкладаю газету (її сусідка лишила на столику) та витріщаюся на неї. А який би чоловік устояв? Вона неймовірна.

— Нова сукня?

Підіймаюся, іду до неї через кімнату, проводжу руками по м’якій темно-червоній шкірі сукні. Вона повторює вигини її тіла, як друга шкіра, завершуючись на середині стегон. Пальці затримуються там, на оголеній нозі, повільно підіймають край сукні, знаходять шовк білизни.

Тонка усмішка грає на її вустах, вона все розуміє.

— То я піду в цьому, коли ти схвалюєш. Так?

Цілую її в шию.

— Так і зроби.

Моя рука ковзнула на її потилицю, я притискаюся губами до глибокої ямки між ключицями, вона зітхає та відступає на крок від мене.

— Ні, Джеку, ми вже й так запізнюємося.

Дивлюся в її очі, підведені бездоганним димчастим макіяжем.

— А я дуже швиденько.

— Я знаю, що ти можеш, — у її голосі особлива нотка.

— Що це, до біса, може означати?

Вона теж замовкає, дивиться долу, на свої височенні підбори, потім знову на мене.

— Та нічого.

Вона зітхає, хитає головою.

— Не будемо битися. Ми всі дуже зайняті. Просто йдемо.

Вона може сказати це знову. Я веду до біса повне життя, Сара — так само, розтягуючи нас у трьох напрямках одночасно, до того ж, буває, у протилежних. Цього вікенду довелося переносити дещо на роботі, щоб ми змогли врешті-решт зловити Лорі з її знаменитим Оскаром Фаркваром-Персивалем-МакДуґаллом, чи як там його, про якого стільки чули, та жодного разу не бачили. І де ж ми з ним зустрічаємося? У його довбаному клубі для обраних, звісна річ.

— Ти так підеш?

Я дивлюся на свій одяг і не розумію, про що вона. Може, мої джинси трохи пошарпані, але так і мало бути. Я витратив багато грошей на цей невимушений вигляд. Може, це вона через мою футболку з написом «Star Fucker» — треба ж додати хоч крихту іронії. Я нарешті дістав трохи репортерської роботи, я перспективний діджей, тож доводиться дотримуватися стилю: десь посередині між хіпстером і хуліганом.

— Так, Саро. Я йду в цьому, — беру чудовий вінтажний шкіряний піджак, який вона подарувала мені на минуле Різдво, накидаю його на плечі, підкреслюючи тим самим, що не збираюся переодягатися.

Вона ще раз перевіряє, як лежить її бездоганна помада, дивиться в дзеркало в передпокої, бере сумочку й пальто, знизує плечима.

— Окей.

Іду за нею східцями, дивлюся, як вона впевнено рухається на підборах, на яких ніхто більше не зміг би й кілька метрів пройти, знизую плечима, настрій змінюється.

— Гей, — ловлю її за руку, затримуючи трохи, коли вона виходить на тротуар, — не будемо сваритися. Я за тобою за цей тиждень так скучив, — хочеться провести великим пальцем по її повних губах, але боюся зіпсувати помаду. — Ти в цій сукні просто приголомшлива. Я вже думаю лише про те, як витягти тебе з тої шкіри.

Вона вже не сердиться, я так і знав.

— Звабник.

— Тобі це відомо.

— Еге ж, — вона обертається обличчям до моїх рук і прикушує мене за великий палець. — Лови вже таксі, дурнику. Я замерзаю.

Лорі

Мабуть, це божевілля, але я дуже хвилююся. Це ж лише Сара й Джек, заради Бога, мої найдавніші й найкращі друзі. Я просто хочу, щоб вони полюбили Оскара, як його люблю я, — та й усе. Ми вже так давно не бачилися. Наш план про спільну зустріч Нового року провалився через приїзд Оскара. Оце ми вперше з Нового року змогли зустрітися. Здається, життя розтягло нас у різних напрямках. Вони ще не приїхали, а він на іншому кінці кімнати занурився в розмову з барменом, бо хоче, щоб перший раунд напоїв був уже готовий до їхньої появи. Він бачить, що я дивлюся в його бік, відповідає мені усмішкою. Його очі затримуються на мені довше, ніж може вважатися чемним, а погляд говорить: пам’ятаю, що вчора було між нами в ліжку.

Я перша відводжу очі. Повертаюся до дверей, куди заходять Сара з Джеком. Мене сповнює палка радість, коли я бачу таке знайоме руде Сарине волосся. Вона додала теплоти колишньому відтінку пожежної машини — тепер це червоне дерево, що тече блискучими хвилями, коси принцеси Леї з Делансі-стрит пішли в минуле. Торкаю власний скуйовджений вузол волосся, почуваюся незграбною. Сарине обличчя розпливається в широкій усмішці: вона мене побачила. Щойно йшла, невпевнено оглядаючись, а тепер

1 ... 32 33 34 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одного разу на Різдво», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одного разу на Різдво"