Читати книгу - "Шенгенська історія. Литовський роман"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— А чим він хворіє?
Андрюс стенув плечима.
— Я не питав. Якось незручно. Я тільки годинку в нього пробув. Сміється, як здоровий. Англійською шпарить, як рідною. Татко теж. Сказав, що зайде за мною в кав’ярню завтра о п’ятій!
— Сорок євро за годину?! — здивовано видихнула Барбора і сумно похитала головою.
— Ні, двадцять за годину. А що тут поганого? — не допетрав Андрюс.
— Поганого нічого! Просто не віриться. А скажи, — вона пильно дивилася йому в очі. — У цій кав’ярні сидять тільки клоуни? — задумливий смуток на її обличчі змінився веселою цікавістю. — З носами, в яскравих костюмах і з надувними кульками?
— Ні, вони одягнені, як звичайні люди, але у кожного із собою сумка з костюмом і різним причандаллям. То що, підемо вечеряти? — знову спитав Андрюс.
Барбора піднялася з ліжка.
Рю де ля Вілетт завжди тягнула за собою вниз, у бік площі Републік. Ось і цього разу Андрюс і Барбора, вийшовши з чотириповерхового будинку, в якому винаймали помешкання, повернули праворуч і рушили вниз вулицею. Вологий прохолодний вітерець дув їм в обличчя, він немов здіймався вгору цією вуличкою, освіжаючи своїм дотиком усіх, хто йшов йому назустріч.
— Може, сюди? — Барбора спинилася, дивлячись на відкритий ліванський ресторанчик на іншому боці вулиці.
— Давай! — охоче погодився Андрюс.
Розділ 26. Лондон
— Ну що? Пішли? — прошепотіла Інґрида, вслухаючись.
Клаудіюс кинув погляд на темні плями двох наплічників, що лежали на підлозі під ногами.
— Ти все перевірила? — перепитав він, озирнувшись на віконце, за яким темніла лондонська ніч. — Давай на секунду ввімкнемо світло!
— Не треба. Я все перевірила. У холодильнику у нас масло, сосиски. Гадаю, до вечора вона не здогадається, що ми втекли...
Вони крадькома покинули помешкання, піднялися залізною драбиною на рівень вулиці й упевнено покрокували в бік Ессекс-роуд. Коли вийшли на неї, повернули ліворуч. Побачивши скверик, сповільнили крок і присіли на мокру лавку спочити.
— Я й не думала, що ти такий ревнивий! — Інґрида кинула на Клаудіюса допитливий погляд. — У Литві ти таким не був!
— В Литві не було причин.
— Як це не було причин?! Побачення раз на два тижні! А ти не питав себе: з ким я можу в проміжки між нашими побаченнями зустрічатися? Адже я могла і жити із кимось разом, втікаючи двічі на місяць до тебе, а йому брехати, що їду до батьків...
— Ну ти ж порядна... Ти б так не вчинила!
— А навіщо тоді ти поперся стежити за мною в перукарню? — Інґрида здивовано похитала головою.
— Ну не платять просто так за дві фотографії п’ятдесят фунтів, — видихнув Клаудіюс. — Я за тебе боявся. Цей придурок явно на тебе оком накинув!
— Не придурок, а Карстен, перукар! А чоловіки-перукарі завжди тонко відчувають красу. До речі, половина з них — голубі! Так що даремно хвилювався!
— Бач, ти навіть його ім’я знаєш, хоча раніше казала, що не треба ні з ким тут знайомитися... А що я мав думати?! Він тебе стриг і фотографував... А потім повів годувати обідом. Це нормально?
— Нормально, — Інґрида усміхнулася. — Він же не додому до себе повів, а в кафе! Та заспокойся ти! Теж мені — чистий і порядний! А хто щойно з квартири дременув, не заплативши за тиждень?
— Ну, ти даєш! — Клаудіюс обернувся до подруги. — Це ж твоя ідея!
— Ідея моя, але ти ж погодився! Якби ти був чистий і порядний, ти би твердо сказав: «Ні, ми так робити не будемо! Ми чесні!» І ми зараз би спокійно спали під теплою ковдрою...
— ...у холодній кімнаті, — додав Клаудіюс.
— Ось бачиш! Тепер у нас обох синдром гастарбайтера! Розбагатіємо, тоді й згадаємо про мораль і чесність! До речі, там, куди ми сьогодні поїдемо, нам нікого не треба буде дурити! Там усе по-чесному! І навіть інтернет безкоштовний.
— Так, інтернет — це найважливіше! — гмикнув Клаудіюс. — Ти тільки не сказала, куди ми їдемо, що там будемо робити і де будемо жити?
— Маєш помучитися! — голосок Інґриди став награно жалісливим. — Я це місце знайшла, я й вирішу, коли тобі все розповісти! Хоча я краще тобі покажу. Коли приїдемо! Нам там треба бути до десятої ранку!
Спалахнув монітор мобільника й висвітлив бліде обличчя Клаудіюса.
— А зараз майже друга година ночі, — зітхнув він.
— Тому ми так повільно й ідемо! — теплі пальчики Інґриди провели по неголеній щоці Клаудіюса. — До десятої ранку у тебе виросте справжня щетина! Але це нестрашно!
До шостої ранку вони дочвалали, втомлені, до вокзалу Ватерлоо. Купили два квитки до Ішера і сіли в перший приміський потяг, що йшов на Гілфорд. Залізні колеса гриміли, перериваючись на короткі зупинки. Повз них мелькали таблички з назвами станцій: «Клепхем Джанкшн», «Вімблдон», «Сербітон». І ось, нарешті, після півгодинної дороги вони вийшли на мокру платформу станції «Ішер». Вийшли й огледілися.
— А тепер? — спитав позіхаючи Клаудіюс, виглядаючи місце, куди можна було б покласти наплічник.
— Туди йти ще зарано. Треба зачекати.
Кімнату очікування на першій платформі відкрив індус-залізничник, якраз коли вони підходили до дверей. Усміхнувся. Побажав гарного дня.
— Ох, якби всі були такими! — вже опустивши наплічник на підлогу і впавши в залізне крісло, мовив у спину залізничнику Клаудіюс.
— Ти хочеш, щоб усі в Англії були індусами? — всміхнулася Інґрида.
— Угу, — Клаудіюс кивнув. — Хочу, щоб усі в Англії були ввічливими індусами-залізничниками. Мене така Англія цілком влаштує!
— Але тоді й тобі доведеться стати індусом-залізничником!
— Згоден!
— І що, додому потім ти також індусом повернешся? — фантазія виганяла з голови Інґриди втому.
— Ми ж із тобою обоє повернемося: я — індусом, а ти — індускою!.. Спати хочеться...
— Ну спи, а я постережу твій сон, — пожаліла бойфренда Інґрида і глянула на нього ласкаво. — У тебе і наплічник важчий! Давай подрімай! Я потім тебе розбуджу!
І Клаудіюс, пригорнувшись головою до її плеча, провалився в дрімоту. Провалюючись, він чув її подих, чув биття її серця, що долинало крізь плоть, крізь шкіру, крізь футболку, зелений светр і пухову китайську куртку.
Ритм ударів її серця був неспішним і рівним. І навіть якщо це було не її серце, а його власне, то все одно цей ритм присипляв краще за будь-яку піґулку.
Десь поруч зупинялися поїзди, бжикали автоматичні двері вагонів, відчиняючись, і тут же
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шенгенська історія. Литовський роман», після закриття браузера.