Читати книгу - "Ціна збереження , Невидимі крила"

З часом Лея згадувала про все це — все ще з болем, але вже не з тією нестерпною вагою. Сльози більше не душили її щоночі. Вона навчилася жити зі спогадами, ховаючи їх десь глибоко всередині, бо інакше — зламалася б остаточно.
Але була новина, яка тримала її на плаву. Щоразу, коли ставало нестерпно, вона подумки повторювала собі, мов мантру:
"Ще місяць. Ще зовсім трохи, і я його побачу. Я приїду до нього. Ми знову будемо разом. І тоді все буде гаразд."
Ця думка гріла її. Вона жила нею. Вона писала в щоденнику дати, відраховувала тижні, дні, іноді — навіть години. І хоч серце ще боліло, очі починали світитися від передчуття зустрічі.