Читати книгу - "Королева острова Мрій. Чужі береги, Олена Гриб"

– Чому я не з опіки? – На мене, не впізнаючи, дивився привид із минулого, і я говорила б що завгодно, аби отримати хвилинку, щоб опанувати себе і забратися подалі, не спричиняючи підозр.

– На вас пляжні туфлі.

Трясця! То ось яка сила звички! Вранці я збиралася похапцем і навіть не звернула на це уваги. Добре хоч косинку з черепом (подарунок Артура) не зав’язала.

– Ви дуже спостережливі, пані Роу.

Та твою ж флотилію! Що я несла? Співрозмовниця ще не назвала себе, а я звернулася до неї на ім’я!

– Називайте мене Ілінор.

Вона не здивувалась – мабуть, припустила, що її прізвище назвав мені той, хто дав рекомендації. Але надалі треба стежити за язиком… За дванадцять років Вайола лін Артен змінилася до невпізнання і давно вилетіла з пам’яті Ілінор Роу, але якщо ця панікерка-втікачка ляпне щось про Аєрські острови, в Ілінор можуть з’явится асоціації.

– Йола ді Крайн, – це я знала напам’ять і ніколи не плутала. – Я з команди «Принцеси півдня». Новий корабель, сучасні технології… Про нього навіть у газетах писали. Капітан збирається у довгу, дуже небезпечну експедицію зі значним ризиком для життя та здоров’я, і ​​підшукує механіка, здатного працювати з паровими системами високих потужностей. На жаль, ми можемо запропонувати лише мінімальну ставку, до того ж більша частина екіпажу вимагає… емм… жорсткого дресирування.

– І на маршруті очікується напад величезного кракена? – із сумною посмішкою уточнила Ілінор. – Що ще ви готові сказати, щоб я відмовилася прямо зараз?

– Там лікар Ламбе.

– Що?!

Ну чому я не оніміла в дитинстві? Чому не відкусила собі язика, щойно побачивши Ілінор Роу?! Вона дивилася з такою ненавистю, що в мене затремтіли коліна і скоритися першому пориву – втекти – не вдалося б за всього бажання.