Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

А що ви скажете, коли я вам повідомлю, що це був ніякий не Джон Куд, а лише один із Кудових помічників? Ви що, думаєте, що я не знаю, як виглядає батько моєї дружини? Та ти тільки подивися, як він тремтить! Я так гадаю, що він зараз знову накладе в штани! То що ми будемо робити з цією ватагою, га, капітане Скеррі?

Його партнер гигикнув.

— Та що ж, ми могли б з'їсти його на вечерю, капітане Слаю, або ж могли б всадити кожному в черево по кулі.

— Висадіть жінок на берег, — мовив поет. — Вони перед вами нічим не завинили.

Капітан Скеррі визнав, що не відчуває ніякої ворожості до жінок, та й взагалі жодна жінка на планеті не викликає в нього будь-якого бажання, проте він не став би нав'язувати свої особисті смаки капітану Еврі та його залозі, котрі після довгої подорожі через океан навряд чи відмовляться скуштувати запаморочливих чар трьох таких спокусливих леді. Він запропонував капітану Слаю завантажити все товариство, за винятком капітана Керна, до трюму і залишити піратам право остаточно вирішити їхню подальшу долю.

Не маючи жодного попереднього досвіду спілкування з каперами, Анна Кук, здавалося, була просто приголомшена тим, що відбувалося, і заціпеніла, тоді як Роксанна і Генрієтта тулилися одна до одної й заходились голосити з подвійною силою. На всі вмовляння викрадачі відповідали зі зневажливою посмішкою, і бранці були змушені спуститися в тісний морок трюму шлюпа, що смердів устрицями. Макевой обійняв Генрієтту, намагаючись якось її втішити, а Ебенезер зробив те саме з Анною; Бертран і місіс Рассекс мусили справлятися зі своїми страхами без сторонньої допомоги, і треба було віддати належне останній за те, що вона ні разу не згадала спадну спіралеподібну теорію розвитку історії, яка завдавала таких тяжких мук сумлінню поета. Над своїми головами вони чули, як Слай і Скеррі домовилися пливти шлюпом з Черч-Кріка до Фішінг-Кріка, щоб ніхто із селян не міг почути криків бранців, але вирішили зачекати ночі, аби спуститися Малим Чоптанком до місця їхньої зустрічі з капітаном Еврі.

Тривалий час вони скніли, впавши в розпач, такий самий чорний і безвихідний, як і їхня темниця. Потім, коли шлюп вирушив, Анна почала скимліти, і її брат був так цим схвильований, що сказав:

— Яка ж то вона клята штука — щастя! Як я його зневажаю! Ця наша інтерлюдія останніх днів — їй-богу, та це ж оаза на пустельному шляху життя! Подорожній недовірливо ставиться до щасливої нагоди; прибитий тими злигоднями, що він допіру здолав, знемагаючи від тих злигоднів, що очікують на нього попереду, він відпочиває лише уривками; і дні лежать, немов каміння, в його шлунку; вода стає на смак гидкою, щойно торкнеться вуст. Ось що трапляється із тим, чия уява спроможна наповнити змістом цю подорож, але хто на цій путі не пілігрим, той, либонь, бродяга, і горе тим, кому пощастило менше! Для нас це страдництво, позбавлене мети, анабазис, і коли Випадок поблажливо дарує нам якийсь перепочинок, то заслуговує від нас лише на гнів, а не подяку. Покажіть мені щасливця, який не бовдур і не спить!

Якщо його компаньйони і зрозуміли це риторичне звернення, то ніхто з них на нього не відповів. Анна запропонувала всім жінкам краще заподіяти собі смерть, тільки-но трапиться така нагода, аніж терпіти масову наругу піратської ватаги.

— Це не означає, що я волію радше вмерти, ніж зазнати безчестя, — пояснила вона. — Моє дівоцтво нічого для мене не важить, але раз уже опісля вони нас однаково вб'ють, то краще вже померти зараз і покласти цьому край. Якщо Ебен не задушить мене, тоді я збираюся втопитися, щойно вони приведуть нас на чардак.

— Та що ти верзеш, дівчино, — глузливо кинула місіс Рассекс із темряви, — викинь подібні думки зі своєї гарненької голівки! Уяви тільки, якби ми з Генрієттою наклали на себе руки, коли Том Паунд захопив нас у полон? То нас би тут сьогодні не було!

Ненавмисна іронія цих слів викликала загальний, хоч і сумний сміх, але місіс Рассекс не вгавала, стверджуючи, що стерпіти можна все що завгодно, ба навіть десять років провести наложницею в морі, поки зберігається бодай якась надія на краще.

— Ми ще не знаємо напевне, чи вони збираються нас убити, — сказала вона. — Присяй-бо, таж вони нас ще навіть не зґвалтували!

Відчуваючи, що Анна починає втрачати мужність, Ебенезер вирішив зайти з іншого боку.

— Пригадуєш, як ми колись разом із Генрі читали Евріпіда і з яким презирством ми ставилися до «Троянок», нікому не попускаючи? Гекубу ми називали мегерою, охопленою жалістю до самої себе, а Андромаху боягузкою чи лицеміркою. Якщо вона так любить Гектора, тоді чому дозволила, щоб клятий Пірр зробив її своєю хвойдою? Чому не покінчити із життям і не врятувати честь родини? Якими ж бо невблаганними моралістами бувають діти! Але я так тобі скажу, Анно — я більше цю жінку не зневажаю. Ми возвеличуємо мучеників; вони є нашою ганьбою і прикладом для нас; але хто ж із нас, що впали, стане на їхній шлях? Ба більше, в образі Андромахи міститься висока мораль; її сльози викривають, яким кривавим цирком є чоловіче жадання; у її зітханні тонуть крики тисячі героїв, а покора, яку вона виказує, перетворює Елладу та Ярмарок суєти.

Самого ж Ебенезера ці доводи переконали не настільки, як, він сподівався, мали переконати Анну. Вчинити самогубство лише для того, щоб уникнути болю, інакше як малодушним вчинком він вважати не міг, хоча і розумів, і співчував такому боягузтву; втім, самогубство для порятунку честі, як і мучеництво, викликало в його душі сум'яття. Мученик, здавалося йому, був у певному сенсі чимось протиприродним, позаяк сліпа Природа не визнає ні кодексів, ні справ напоказ; і саме з цього погляду Андромаха, немов Екклезіаст, видавалася вишуканішим моралістом, а герої всілякого штабу — п'яницями й шаленцями. Однак сама проти-Природнісгь, так би мовити гібрис, усілякого героїзму взагалі й мучеництва зокрема були їхніми найпривабливішими рисами. Коли визнати, що Земля, як звик підкреслювати Берлінґейм, — це «порошинка, яка мчить щодуху в темряві ночі», тоді є щось відважне, зухвало людське в тому, що пасажири на цій порошинці ладні гинути за якісь химерні Цінності. Загинути, наражатися на смерть, ба навіть поворушити пальцем заради якоїсь Справи означає оздобити власного списа