Читати книгу - "Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Після того варт було прийти в двір із трубою, як куркулі самі вели до ям, опасуючись, мабуть, щоб труба не викрила ще чогось, окрім хліба. Так дракони пали жертвою власних забобонів. Божественна й ворожбитська наука спасувала перед старою автомобільною помпою. Тінь техніки перемогла тисячолітню мужицьку магію.
Подорож у Даґестан [87]
І
Є люди, що, прийшовши з торбами й саквами на вокзал, розташувалися на лавах і, сидячи й куняючи, проти ночі уявляють собі, що вони, так сидівши, і доїдуть до соціялізму.
Є й такі, що посміхаються хитро і всезнаючи, і кажуть неголосно до сусідів: який уже там соціялізм, хто там був і чи є до нього маршрути без пересадок! Який уже там соціялізм, коли вчора яйця, а позавчора галоші!
Ці люди – мудреці. Вони не вірять книгам і вони не вірять плянам. Вони не вірять у математику і вони не вірять у техніку. Вони найпаче не вірять у творчі сили пролетаріяту, хоч деякі з них ще й досі намацують у кишені партквиток. Вони вірять переважно в те, що сказала кума, бо кума тільки вчора приїхала з Конграду [88] й привезла листа від тестя. Отже кума, очевидно, все знає про колективізацію і про соціялістичну реконструкцію. Бо потяги можуть спинитись, і залізні гіганти можуть стати, і пошта може не переслати листа, але кума не вмре. Коли навіть її всезнавча і всюдисуща душа з-посеред кофею і рушників і лямпад вознесеться на небо, то негайно появиться заступниця її, що колись була дівчина і любила весну, але помалу й непомітно перетворилася на куму.
Воістину всезнавча і всюдисуща ця кума. Напнувши на носа рогові окуляри і одягши в піджак своє трухле тіло, вона професором коливається на катедрі й натякає, що пляни і розрахунки і техніка це одне, а її, кумині, прогнози зовсім інше. Розпливчастим задом утиснувшись у штани зі складкою, кума інженером жениться з заводами і добре дбає, щоб хазяїн у Парижі не плакав, а ждав слушного часу. Кругло скулившися в жирну блощицю, кума чигає в щілинах пружинного матрацу і крізь шпари лізе навіть у ті квартири, куди без доповіді не входять.
Перевтомленому творянинові починає здаватися, що, поїхавши у Даґестан, де є вісімдесят три народи з вісімдесят трьома іменами, він свіжої набереться сили боротися з кумою.
Отож творянин починає рипатись і вираховувати: дев’ять день у Даґестані й по два дні на подорож туди й назад, чи може вигідніше не їхати зовсім, а найняти тут таки вдома чоловіка, щоб приходив щосереди і щоп’ятниці і бив тебе по пиці. Такий теж є спосіб освіжати письменницьку психіку й давати рівновагу переживанням – зветься цей спосіб боксом.
Але старовинний, вікодавній звичай їздити потягом теж добрий спосіб одпочивати. Для нас уже повільний і романтичний цей спосіб – тим кращий дає він спочинок. Отож творянин заходить у вагон, несучи за шийки дві пляшки газованої води з Миргороду, води сцілющої, бо є в ній глина й вапно і сіль – усе, що буває в добрячій цеглині, знаходить у вагоні довгу полицю і виймає книжицю на нотатки. Коло його в вагоні мирно живуть троє-четверо дядь і одна ясно-блакитна тітка. З вікна видко кам’яні мури залізничних квартир, а за тими мурами певне є кури. Серед курей є також півень. Отже за муром є і амури.
Той, хто хоче вічним писати пером у вагоні, той не читав, або забув той брошуру Дюшена про теорію релятивности Айнштайна.[89] У тій брошурі ясно сказано, що, коли блощиця повзе по коміру дами, яка пересувається у вагоні трамваю, чекаючи поки хтось поступиться для неї місцем, то рух цієї блощиці надзвичайно складний і для неозброєного розуму несприйнятний. Блощиця повзе по дамі, дама повзе по трамваю, трамвай повзе по рейках, рейки повзуть на площу Тевелева [90] – а площа Тевелева вкупі з землею обертається безпосередньо навколо сонця. Так само і вічне перо. Воно хоче мандрувати на папері, але потяг мандрує на Кавказ через Лозову – лінії виходять криві, а крім того земля обертається навколо своєї осі і робить з ліній астрономічні закарлюки, подібні до письма неврастенічного неписьменного китайця перед мандаринським екзаменом.
Отже писати в потязі можна не тоді, коли він їде на Кавказ, а лише тоді, коли він стоїть на Кавказ, довго стоїть на Кавказ у Мерефі. Цей же потяг не хоче стояти довго – він кур’єр і до того він ще спізнився в Харкові на цілі п’ятдесят хвилин. Так вийшло, що творянин замість писати, замість грати в шахи, бо не знайшов собі сябра на шахи, заснув на своїй полиці під сорок першим нумером, немов сорок перший том колишнього видання його власних творів. Коли цей творянин прокинеться в подальшім розділі, то він зватиметься вже не творянин, і навіть не по-латині «автор», а просто «я». Таким способом творянин, належну віддавши данину своїй скромності, зможливить для читача утотожнення читачевої особи з творяниновою. Творянин засинає переконаний, що читач, хто б він не був, постійно й послідовно носить те саме ім’я – «я».
ІІ
Я прокинувся десь за містом Слав’янським, де починається Донбас. В вечірнім тумані я бачив гори шлаку й породи. Здається, то була Краматорська. Палали домни. Потяг стояв. Коли потяг стоїть, пасажири прокидаються. Помалу рушив потяг і поволі пропливли домни.
В Донбасі я – громадянин-автор і товариш-творянин – проходив свій перший літературний гарт. Правда, за тих часів у Донбасі українською мовою писали тільки члени спілки робос [91] полтавського походження, решта ж молодих письменників пробували понайбільше, як воно виходить по-руськи. У місті Луганському ті самі робосівці показали мені свого головного поета. Він був теж полтавець і написав цілу гору зшитків. Це були вірші. Але це були дуже одноманітні вірші в Шевченковій манірі, тільки їм бракувало Шевченкової сили, Шевченкової ненависти, Шевченкового гніву. Це були довженні варіяції про алегоричних чайок при дорозі, про символічних орлів скутих, і про інше
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен», після закриття браузера.
