Читати книгу - "Коханки"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Імовірно, дитина краще за швейну машину.
З нею можна гуляти на свіжому повітрі, а з машиною не погуляєш. У машини немає серця, а в дитини є.
До того ж машина перебуває на фабриці, а дитина вдома, у затишному оточенні.
Пройде ще багато тижнів і місяців, у книзі ще багато сторінок, перш ніж дитина висуне свою голівку з материнської утроби, мов черв’ячок з яблука. Може, ми цього й зовсім тут не дочекаємося. Може, нам доведеться поставити крапку раніше. Байдуже, ми ж знаємо, як продовжиться ця історія. Життя триває без будь-яких несподіванок, іде своїм уторованим шляхом.
І сьогодні, як завжди, Бріґітта без жодних надій відкриває двері самотньої квартири, де живе її самотня мати. Гайнц уже чекає Бріґітту; він стоїть у туалеті й полірує торпеду. Якщо спершу спустити в унітаз, то вдруге хочеться вже не так сильно й устигаєш встежити за тим, аби жодного міліграма не потрапило не в ту діру і не тоді коли слід, щоб його не піймали на цьому ділі й не перетворили на бранця замість вільного підприємця.
Бріґітта з криком кидається на Гайнца. Від сильного бажання, скаже вона йому потім. Потім Бріґітта, що віддає перевагу консервативному способові, падає горілиць і тягне за собою Гайнца. Кульок з рогаликами, що вона принесла із собою, Бріґітта відразу жбурнула вбік, щоб визволити руки й тримати Гайнца міцніше, не випускати його з обіймів, поки він ущерть її не наповнить.
Рогалики розсипалися по брудній підлозі. Увесь час, поки вони з Гайнцом шпіліндрикаються щосили, Бріґітта думає про рогалики, вони всі брудні, доведеться викинути, шкода. У Гайнца в голові стримить думка: «У мене вдома теж буде скрізь такий бруд, якщо таки доведеться на ній женитися?» Бріґітта, що вгадала його думки, говорить:
— Ні, якщо це буде мій власний будинок, я прибиратиму в ньому й триматиму в чистоті.
Але тільки свій власний.
І Гайнцу по душі тільки своє власне. У цьому вони єдині.
Бо ж тільки своє власне й належить тобі по-справжньому. Що є, тобто, а чого нема, то треба намагатися дістати. А якщо й не дістав, то нічого сумувати.
Чужа власність — табу. Гайнц — власність Бріґітти, тому чіпати його Сюзі й вам усім зась.
Гайнц намагається швидко вийти, поки ще не пізно й він не залишився в Бріґітті, але Бріґітта знову притягує його до себе. Подумки вона як і раніше стурбована долею нещасних рогаликів, що валяються на підлозі, і новенької сумочки, придавленої їхніми тілами, але тіло її автоматично реагує на будь-який рух Гайнца.
Гайнц відчуває гостру насолоду й голосно кричить.
Бріґітта радо засунула б йому в пельку весь бруд з-під дивана, щоб він у нього з вух поліз.
Гайнц ще раз голосно кричить, бажаючи показати, що дістає задоволення від Бріґітти.
Бріґітта ображено рохкає. Очима вона стежить за рогаликами, що валяються на брудній підлозі. От же мати, свиня стара, хіба їй важко зайвий раз підмести, адже чоловіка в неї немає й доглядати більше ні за ким.
Голосні вигуки Гайнца ідуть один за одним чимраз частіше. Йому, тварюці такій, від цього діла сама втіха.
Бріґітта залюбки штовхнула б його так, щоб він зі своїми криками угруз головою в стіну. Якщо вже йому так кортить репетувати, чи не можна тихіше? Адже дитинча однаково виллється з нього, байдуже, чи він кричить голосніше, чи тихіше.
Ненька, як мишка, затаїлася на кухні. Вона навіть дух запинила, щоб випадковим звуком не завадити щастю своєї дочки.
У кімнаті, як і раніше, відбувається щаслива подія.
Гайнц раптом видає крик, що трясе стіни, і кінчає. Сусіди напевно прийдуть скаржитися. Проте перед молодим підприємцем вони застидаються і заберуться геть. Ще й вибачатимуться.
Роздери-душу-крик є прямим доказом того, що лише кохання править миром, що світом правлять кохання і Гайнц власною персоною.
Бріґітта лежить нерушно, але вона вщерть наповнена слизом, смердючим слизом. Стало бути, Бріґітта не править світом. Світом править кохання.
Бріґітта насилу стримує нудоту. Так зле їй давно вже не було. Гайнц квапиться на спортивний майданчик до своїх дружбанів. Бріґітта обчищає бруд з нещасних рогаликів, їй їх так шкода.
Паула тим часом
Паула тим часом гладшає, і вигляд у неї вкрай огидний. У ній росте почуття сорому. Нарешті у ній знову завелося якесь почуття, щоправда, почуття недобре.
Коли Паула, покрита однією своєю ганьбою, більше ж не захищена нічим, вирушає в крамницю за покупками, у неї летять дрібні камінчики, потрапляючи то у потилицю, то в сідниці, в живіт, ноги, а часом і в господарську сумку, в якій вона несе здавати порожні пляшки.
Спочатку щось лопнуло всередині самої Паули.
А тепер ще й пляшка лопнула.
У Паули таке відчуття, що всі жінки в селі використовують саме цей час, щоб продемонструвати своїх дітей і свої турботи про законних чоловіків. Зі шкіри пнуться, щоб показати, які вони забезпечені і які чесні.
Паулу чесною не назвеш, і грошей у неї теж немає.
Паула незабаром стане матір’ю, але не стане домогосподаркою.
Паула все одно що мертва.
Інші жінки все одно що живі, але це ще не означає, що в них і справді є життя.
Їхні чоловіки поводяться дуже жваво.
Якщо хто-небудь із них помирає не від раку, а від цирозу печінки, для села це привід для розмов, для розповідей про симптоми цієї рідкої хвороби. А іноді вдень повз магазин раптом провезуть на джипі до шпиталю закривавленого дроворуба.
У вагітних законних дружин з розкритих ротів вилітає крик жаху. Вони обіймають руками своє черево, настільки чутливе до потрясінь, і скачуть додому до своїх матерів, тіток і бабусь. Там вони ховають голови у чиїсь коліна й розповідають, як злякалися за своїх ще не народжених пустунів, які, того й дивися, з’являться на світ інвалідами після страхів, на які їхні неньки надивилися.
Вагітних одразу ж кладуть у ліжечко, тепло вкривають і заспокоюють.
Їх утішають, часто кажуть, що могло і їхнього чоловіка так придавити,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коханки», після закриття браузера.