Читати книгу - "Барва чарів"

— Ти пораженець.

— Пораженець? Та це тому, що я зазнаю тут поразки!

— Ти сам собі найбільший ворог, Буйвітре, — мовив меч.

Буйвітер поглянув на чоловіків, які шкірилися угорі.

— Закладемося? — насилу промовив він.

Крінґ не встиг відповісти, як Псефа подався назад у повітрі й зупинився на одному з великих кілець, котре загрозливо затряслось.

— Бажаєш померти зараз чи спершу здасися у полон? — спокійно запитав К!сдра.

До кільця звідусіль наближалися чоловіки, погойдуючись під час ходьби, адже їхні чоботи зачіплялися за кільця на стелі. Такі ж чоботи лежали ще на стійці, що висіла на маленькій платформі збоку від великого кільця. Буйвітер не встиг і оком кліпнути, як драконник зістрибнув зі спини тварини на платформу і вже стояв, кепкуючи з чарівникової розгубленості.

Почувся короткий чіткий звук ладування декількох арбалетів. Буйвітер поглянув на кількість незворушних, перевернутих догори дриґом облич. Модні смаки драконячого народу не сягали далі шкіряної збруї, всипаної бронзовими орнаментами. Ножі та піхви для мечів носили догори дриґом. Ті, хто не носив шолома, дозволяли своєму волоссю вільно спадати, тож воно рухалося, мов ті водорості у вентиляції попід дахом. Між них було декілька жінок. Перевернутість робила з їх анатомією дивні речі. Буйвітер витріщався без упину.

— Здавайся, — знову сказав К!сдра.

Буйвітер розтулив рота, щоби саме так і зробити. Крінґ прогудів попередження, а рукою Буйвітра пронеслися хвилі страхітливого болю.

— Ніколи, — пропищав він. Біль зник.

— Звичайно ж, він не здасться! — прогримів могутній голос позаду. — Він же герой, чи не так?

Буйвітер повернувся й побачив пару волохатих ніздрів. Вони належали кремезному молодику, котрий безтурботно звисав зі стелі у своїх чоботях.

— Як звуть тебе, герою? — мовив чоловік. — Аби ми знали, кого потім спом’янути.

Чарівник відчув нестримний біль у руці.

— Й-я Буйвітер із Анха, — ледь видихнув він.

— А я — Ліо!рт Володар Драконів, — промовив чоловік, вимовляючи своє ім’я з чітким гортанним клацанням, котре, на думку Буйвітра, було своєрідним розділовим знаком. — Ти прийшов, аби викликати мене на смертельний двобій.

— Та ні, я не...

— Помиляєшся. К!сдро, допоможи нашому герою вдягнути пару гакоботів. Він певно не може дочекатися початку двобою.

— Ні. Слухайте, я тільки прийшов сюди в пошуках своїх друзів. Я певен, що немає... — почав Буйвітер, коли драконник рішуче провів його до платформи, штовхнув на стілець і почав надягав йому на ноги гакоботи.

— Швидше, К!сдро. Не можна затримувати зустріч нашого героя з його долею, — сказав Ліо!рт.

— Слухайте, гадаю, мої друзі тут загалом щасливі, тож якби ви мене просто… Ну, десь мене спустили...

— Скоро ти побачишся зі своїми друзями, — безтурботно мовив володар драконів. — Якщо ти релігійний, звісно ж. Увійшовши до Змієгора, ніхто його вже не покидає. Ну, хіба що в непрямому значенні. Покажи йому, як дістатися кілець, К!сдро.

— Дивись, у що ти мене вплутав! — прошипів Буйвітер.

Крінґ почав вібрувати в його руці.

— Пам’ятай, що я — чарівний меч, — прогудів той.

— Спробуй таке забути.

— Лізь по драбині й хапай кільце, — сказав дракон ник. — Тоді підіймай ноги, щоби гаки зачепилися.

Він допоміг чарівникові, котрий щосили опирався, вилізти вгору, аж той вже нарешті висів догори ногами, із заправленою в штани мантією і Крінґом в одній руці. З цього кута драконячий люд мав доволі непоганий вигляд, але не самі дракони, що нависали зі своїх сидінь над рештою, немовби велетенські ґорґулі. Їхні очі світилися цікавістю.

— Прошу уваги, — мовив Ліо!рт. Драконник подав йому щось довге, загорнуте в червоний шовк.

— Битимемось до смерті, — сказав він. — Твоєї.

— Але, гадаю, якщо я переможу, то здобуду свободу? — озвався Буйвітер без особливої надії.

Ліо!рт дав знак драконникам, що зібралися тут, кивком голови.

— Не будь наївним, — промовив.

Буйвітер глибоко вдихнув.

— Мабуть, мені слід тебе попередити, — сказав він, а голос його майже не тремтів, — що це чарівний меч.

Ліо!рт дозволив покриттю з червоного шовку впасти у пітьму й відкрити очам лезо, чорне, мов смола. На його поверхні сяяли руни.

— Який збіг, — сказав він і зробив випад.

Буйвітер скам’янів од страху, та його рука полетіла вперед за Крінґом. Мечі зустрілись у вибуху октаринового світла.

Ліо!рт відхилився назад, очі його звузились. Крінґ оминув захист і, хоча меч володаря драконів стрибнув, аби прийняти на себе більшість ударної сили, результатом стала тонка червона лінія на грудях його власника.

Із риком нападник подався до чарівника, дзенькаючи чоботями по кільцях. Мечі знову зустрілися у ще одному потужному розряді магії, а Ліо!рт у той же час опустив свою іншу руку на голову Буйвітра і завдав йому такий сильний удар, що одна нога небораки висмикнулася з кільця й забовталась у повітрі.

Буйвітер знав, що він, мабуть, найгірший чарівник у Пласкому світі, бо знав лиш одне закляття; та все одно він був чарівником, а тому за невблаганними законами магії це означало, що у випадку його кінця за ним би мав прийти сам Смерть (замість відправляти когось із безлічі своїх слуг, як воно зазвичай буває). Саме тому, коли усміхнений Ліо!рт відхилився й упівоберта заніс меча, час поплив.

У Буйвітрових очах світ раптом замерехтів октариновим світлом, ще й з фіолетовим відтінком, оскільки фотони вдарялись у раптово посталу чарівну ауру. Усередині неї володар драконів був наче похмуро забарвлена статуя, а його меч рухався крізь сяйво повільно, мов равлик.

Біля Ліо!рта була ще одна постать, видима лиш тим, хто здатен бачити додаткові чотири виміри чарів. Вона була висока, худа, темна і на тлі раптової морозно-зоряної ночі вона замахнулася косою надзвичайної гостроти...

Буйвітер пригнувся. Лезо холодно свиснуло у повітрі повз його голову й легко увійшло в камінь печерної стелі. Смерть викрикнув лайку своїм холодним замогильним голосом. Усе зникло. Те, що здавалося реальністю в Пласкому світі, відновилося з гучним звуком. Ліо!рт роззявив рота, дивуючись неймовірній швидкості, з якою Буйвітер ухилився від його смертельного удару, і як з відчайдушністю, доступною лиш до краю нажаханим особам, той розпрямився, мов змія, і стрибнув крізь простір між ними. Він ухопив обома долонями руку володаря драконів, у котрій був меч, і вивернув її.