Читати книгу - "Вороги чи майбутні коханці, Mary Kons"

Читати припущення хлопців куди я подівся було більш ніж смішно. Влад виставляв гіпотезу що я після весілля пішов у пянку або ж зараз десь у стриптиз-барі. Стас казав що можливо я їх просто ігнорю. А Божена писала що можливо і просто не маю часу і бажання. Віктор доповнив це все гіпотезою,що можливо у мене щось сталося. І це було найбільше схоже на правду. А я як відповідальний друг написав що в мене все добре і пояснив ситуацію. Правда я не всю правду сказав але і такого також буде. Потім я приступив до найбільше ненависного діла. Збирання речей. Хоча і брав тільки найважливіше адже на квартирі де я мешкаю на момент навчання вже все потрібне є. Але дещо новеньке я вкинув. Потім зрозумів що всього на всього друга година дня тому спустився на низ. Де і сиділи всі крім батька.

-Макс,ти уже речі склав?-спитала Катя.

-Так мій шеф. Повністю готовий до від'їзду звідси.

Я кинув погляд на Каміллу котра чомусь на мене навіть не дивилася. Але зараз я не надав цьому уваги. Я вийшов на вулицю і вигнавши з гаража моцик сів на нього. Скоро я поїду,а попрощатися потрібно.

Думаю,не важко було здогадатися що я їздив на цвинтар до могили матері. Розповів їй про весілля,те що їду геть. Кажуть що мертві бачать нас з неба,але я все одно відчував потребу у цій розповіді. Коли за пів години вже їхав додому згадав за Яну. Я ж мав їй подзвонити. От склірозник. 

Тому я заїхав у парк. Сів на одну з лавок і дивлячись на весіллі парочки котрі насолоджуються останнім днем свободи подзвонив дівчині.

-Ну нарешті. Я думала ти вже помер а мене навіть на похорон не запросили.-сказала вона.

Я посміхнувся. Все ж ми подружилися.

-На жаль чи на щастя я просто довго спав. Хотів тобі подякувати за проведений разом день.

-Знаєш,скажу чесно, мені навіть сподобалося. Так що в разі чого звертайся.

-Буду знати...

***

Отже після своєї прогулянки парком я приїхав додому. На годиннику вже третя тому час вирушати. Я і досі не бачив батька за цілий день, хоча це мене не здивувало. Він з'являється перед моїми очами, тільки коли йому щось потрібно. Тому коли я вже сходив у низ з сумкою і побачив його у дверях то зродумів-перед від'їздом він іще щось придумав. Правда я ніколи ще не міг зрозуміти звідки в нього з'являються ті дурнуваті думки.

-Максиміліан, перед твоїм від'їздом я маю повідомити тобі що твоя сестра їде разом із тобою і буде проживати також з тобою.-сказав він з порогу і крокуючи став навпроти мене.

Ну що ж. Я не проти щоб Катя була зі мною. Це навіть додає свої плюси.

-Гаразд. Катя,тоді я чекатиму тебе у машині.-звернувся я до сестри котра стояла недалеко але її очі тоді збільшилися вдвічі здається.

-Тату,я...не можу. В мене універ тут.-сказала вона перелякано.

-Не Катя, Максиміліан,а Каміла.

Здається зараз я зрозумів чому ця Каміла цілий час мене уникала. 

-Вона буде вчитися в одному місці з тобою. Думаю для тебе не в новинку що університет економіки і медицини знаходяться навпроти один одного. Тому вам буде по дорозі. Каміла ще досить юна щоб її саму відправляти на навчання.

-Їй двадцять один рік. Яка ще занадто юна?-я ледь стримався щоб не закричати.

У няньки я не напрошувався. Каміла вже доросла! Я сам на першому курсі жив і розбирався в новому місті. І нічого страшного тоді батько не бачив. А Камілці няньку шукає. Хай у агенцію звернеться!

-Максиміліан! Відколи це ти перечиш мені! Каміла їде з тобою. На цьому тему закрито. Якщо я дізнаюся що з неї хоча б волосок впаде - обіцяю що з тебе впаде десять. Я ясно висловився? Чудово. Каміла іди забери речі,і можете їхати.

Я обурено видихнув. Ну він може хоча б колись своєю появою не зіпсувати мені настрій і день? Здається це не про нього.

-Каміла я чекаю тебе у машині!-сказав я розлючено і вийшов на двір.

Ну чому батько настільки любить портити моє життя? Повертати його на 360° . І це навіть не питаючи мене! 

Двері позаду мене відкрилися і в машину сіла Каміла. Засовуючи свою валізу теж усередину. Я обурено видихнув

-Облиш.-сказав я і вийшов з авто.

Коли підійшов і забрав валізу Каміли вона дивилася на мене великими очами. Я ж тільки відкрив багажник і поставив туди багаж. Потім повернувся до свого місця і сів на сидіння.

-Пристебнися.-сказав дівчині на заду.

Коли вона це зробила то я натиснув на газ.

-Ти знала?-спитав я її щойно трішки заспокоївся.

-Знала. Я хотіла тобі сказати тільки боялася що ти розізлишся. Я сама не в захваті від цього всього.

Я задумався. Можливо Каміла і не така уже й винна у батьковому рішенні? Напевно немає сенсу зривати свою злість на ній. Та й в принципі....навіщо злитися? 

-Тоді давай вкладемо угоду. -сказав я їй.

Краще бути партнерами ніж ворогами. Хоча...друга тримай близько а ворога ще ближче.