Читати книгу - "Донька темряви, або Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо, Камі Мир"

– Який чіткий опис рук… – чи то знущався, чи захоплювався мною чоловік.

– Руки людини можуть багато про неї сказати.

– І що ж саме? – не вірив мені чоловік.

– Давай покажу на твоєму прикладі, – швидко схопила руку Ругуна і почала розглядати її тильний бік. – Ти не займаєшся важкою роботою, незважаючи на те, що ти дворецький.

– І це все? – неправильно сприйняв моє мовчання фамільяр.

Я перевернула руку долонею вгору і швиденько пробігла нею пальчиками перш ніж продовжити.

– Ругуне, ти збалансований, вдумливий і прагматичний, здатний глибоко вникати у все, за що візьмешся. З тебе вийде чудовий лідер, який має комунікативні здібності. Але що найважливіше – любиш справедливість та чесність.

– Кумедно, – нехай і виглядав він глузливо, але всередині напружився. – І з чого такі висновки?

– М'яка шкіра, відсутність навіть найдрібніших шрамів, пальці «піаніста», видатний вказівний палець, високий мізинець і квадратна долоня.

– З мене справді буде хороший лідер? – цілком серйозно спитав чоловік.

– Ти повірив? – Настав мій час насміхатися. – Не очікувала, що ти такий довірливий.

Я відбігла від нього на пристойну відстань, сховавши руки за спину та посміхаючись.

– Киріє?

– А ось і моя кімната, – вказала на двері, в які підстрибом вбігла і поспішила зачинити.

Було величезне бажання ще й підперти її чимось з мого боку, але навряд це зупинить фамільяра. Здається, тепер я знаю, хто ховався в кабінеті Хайдена, але! Звідки у фамільяра може бути така сила, чому він ховається і хто він насправді такий?

– Сутінки мене потягніть! – вилаялася, кудлаття своє вологе руде волосся. – Сподіваюся з Ізумі все гаразд.

На жаль, заснути так і не вдалося – кілька годин невідривно дивилася в стелю не в силах заплющити очі. Чомусь було дуже страшно: то згадувався інцидент у ванні, то сила, яку я змогла відчути від Ругуна. Це була найменша її частка, яку він намагався сховати, та ось через подив втратив над собою контроль.

Відчуття були подвійні: бажання схилитися перед найсильнішим і бажання поглинути його повністю без залишку, опанувати всю енергію. Невже це один із тих самих інстинктів темного джерела, про яке мені якось говорила Ізумі?

А якщо я знову не зможу стримати себе?.. Гаразд, рано я кипиш піднімаю, але врешті-решт не можливо не бути шалено обуреною тим, що мене мало не втопили. Як так сталося, що ця ситуація сталася взагалі сталася? Дехто надто розслабився у цьому гадюшнику?

– Киріє, це Мира, – пролунало за дверима. – Ви збиралися сьогодні попрямувати до Центральної бібліотеки Тенебрісу. Якщо хочете встигнути, Вам варто поквапитися.

Це Хайден їй сказав, що я збираюся туди? Але начебто і він не повинен був знати… Принаймні до сніданку, під час якого планувалося попросити дозвіл. Невже Мира, як і Ругун, насправді не підкоряється Хайдену? І якщо вже я знаю секрет біловолосого фамільяра, чи взагалі є сенс відвідувати бібліотеку?

– Незабаром буду, – відповіла дівчині, розуміючи що все ж таки зайвим ознайомиться з тим місцем не буде.

Навіть якщо не знайду нічого, що зможе прояснити ситуацію, хоча б ненадовго зможу покину цей Обитель Зла та подихати свіжим запахом ілюзорної волі … Ні, не так! Вирвуся з іклів загрози, що наближаються… Ой, коротше, не важливо. Сутності це не змінює.

Якби Ізумі була б поряд, ми могли б з нею просто скористатися цією можливістю і втекти. Або хоча б вона була в безпеці, але щось мені підказує про загрозу, що наближається. Має статися щось масштабне, навіщо й потрібна Ізумі. Питання полягає в тому, що саме має статися.

– Хах, – посміхнулася, помітивши в моєму гардеробі просту сукню звичайної кирії. – Невже Хайден подумав про психологічний стан місцевих?

Нашвидкоруч зібравшись і підв'язавши волосся, я спустилася в їдальню, де вже сидів мій наречений і не поспішаючи попивав червону речовину.

– Людська кров, та ще й зранку раніше, – зістрила, забувши про страх.

– Лисяча.

– Невже в артеріях шістнадцятирічних дівчаток почала текти лисяча кров?

– Це трапляється лише раз на місяць: я викупляю людей із бідних сімей, плачу шестирічну допомогу в обмін на життя однієї людини.

Мені не складно повірити, що хтось продає членів сім'ї, адже люди – найжорстокіші істоти, але невже йому від себе не противно?

– Ти не відчуваєш огиду до себе?

– Сідай їсти, – змінив тему кровопивця.

– Нічого сказати? – запитала, сідаючи на свій стілець.

Куди тільки подівся весь мій страх? Я вичерпала вчора весь ліміт? Ну так, з вовками жити – по вовчи вити.

– І ні, я собі не огидний. Не пий я хоч зрідка кров – не міг би стримувати темряву. У такому разі постраждали б багато людей. Хба тобі про це не знати.

Темрява мені в печінку! Він же бачив моє минуле. Як же це бісить!

– Ви маєте намір постійно шантажувати мене моїми ж помилками?

– Давай вже остаточно перейдемо на «ти», Іриніє. Як-ні-як, нам все життя доведеться провести разом.

– У мене ще є час відмовитися від заручин.

– Але ти не маєш суми, щоб виплатити компенсацію.

– Який же ти...

– Дякую за комплімент. Можеш не домовляти, а починати їсти.

От же і любить він мене затикати... Гаразд, тоді перейду відразу до справи і не драконитиму тебе.

– Я збираюся сходити до бібліотеки.

– Скажи Мирі чи Ругуну, і вони тебе відведуть.

– Ти не зрозумів. Я збираюся до Центральної бібліотеки Тенебрісу.

– Це пов'язано із вчорашнім допитом?

– Так, – не бачу сенсу брехати.

– Тоді ходімо разом іншого дня. Я сьогодні зайнятий.

– Не пригадую, щоб потребовала у догляді няньки. Хоча дивно, що ти не довіряєш цю справу Ругуну та Мирі.

– Ти не втомилася сперечатися?

– А ти не втомився мене обмежувати?

– Це заради твоєї ж безпеки.

– Так кажеш, ніби я будь-якої миті можу розбитися через легкий подих вітру. Невже забув про своє «випробування»? Ще скажи, що воно було безпечніше, ніж навколишній світ.