Читати книгу - "Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда"

— Знай наших! — Вигукує задоволений Захірд. — А то дехто думає, якщо здоровенний вимахав, то й управи на нього немає…

Я слухаю, дивлюся в далечінь і думаю... Це ж ми тільки-но в місто ввійшли. Що ж на нас чекає далі? Навіть зараз, — додати до цих двох здорованів ліча, і нам би ой, як не солодко довелося…

   — Ну що? Ходімо, глянемо, що там цього разу приховано, і вечеряти? — Запитує Тім Подорожник. — Судячи з запаху, Тінь уже смажить дичину… Та й мені б не завадило відпочити.

Маг виглядає втомленим навіть більше, ніж ми із Захірдом, хоча в боях безпосередньої участі не брав.

Тім перехоплює погляд та пояснює.

— Місце тут мертве… Я землі майже не відчуваю… А то й гірше — з мене тягне силу.

Зрозуміло. Магу землі на застиглій лаві нема де черпати енергію. Згадав, як Тім при нашій першій зустрічі казав, що якби орки кинули його пораненого на вогнище, тобто на вугілля, він би не вижив. А зараз навколо одне суцільне згарище.

— Так, пішли… Мені також тут особливо не подобається. Як подумаєш, що під ногами по суті одна величезна братська могила, дрож пробирає.

Захірд дістав карту і звірився з орієнтирами.

— Начебто там… — вказує на місце, що зовні нічим не відрізняється від решти пейзажу. Руїни майже повністю залиті магмою і присипані товстим шаром попелу.

Тім, важко переставляючи ноги, йде туди. Підхоплюю його під руку.

— А від живих людей можеш зачерпнути силу? Якщо так — охоче поділюсь. Все одно сьогодні вже битися не будемо.

— Дякую, — Тім мотає головою. — Можу… Але зараз у цьому немає потреби. На одне просте заклинання в мене ще вистачить енергії. В крайньому випадку, винесете мене з Міста і до ранку я точно відновлюся.

— Добре… Але дивись… як раптом що — не геройствуй. Ти потрібний нам живим та здоровим. Крім того, не забувай про Хазяїна. Вже його енергії на десяток магів вистачить.

— Весело! — одразу відгукується троль. — Камінь кидати?

— Ні! — Захірд зупиняє здоров'яка, що вже нахилився і вибирає уламок стіни більше. — Вечеряти йдемо!

— Добре, — поступливо погоджується троль. — Вечеряти добре… Ходімо?

— Захірде, — повертається до гнома Тім. — Ти б і справді відвів його подалі. А то ще вичудить щось, а ми ледве ноги волочим.

— Добре, — Захірд бере троля за руку, немов дитину, хоча виглядають вони якраз навпаки. — Пішли вечеряти… утроба ненаситна. Але загалом ти молодець. Заслужив…

Тім зупиняється, простягає руки і промовляє потрібне заклинання.

Якийсь час нічого не відбувається. Потім застигла лава тріскає, розступається і на поверхні виявляється непоказний, сплюснутий з одного боку шолом. Іржава бармиця розірвана у кількох місцях. Наносник відламаний майже біля основи. Загалом — шматок металобрухту, полагодити який жоден бронник не візьметься. Простіше новий зробити.

Але я вже знаю як змінюються вигляд та властивості цих обладунків, коли вони разом. Беру шолом у руки, і майже не дивуюся, коли він буквально на очах набуває цілком пристойного вигляду. Вм'ятина майже вирівнюється, бармиця скидає іржу і місця розривів затягуються новим сплетенням. Тільки наносник не відновився.

Приміряю шолом — сідає, як влитий. Відчуття, наче я все життя носив його, не знімаючи. А ще, я тепер бачу, приховане від очей досі. Вся поверхня мертвого міста, як мазками величезної кисті, розцвічена трьома фарбами. Зелений, жовтий та червоний. Майже суцільна зелень у нас за спиною, і червоно-жовті розводи попереду.

Не важко здогадатися, що то таке. Шолом дає можливість побачити місця де більше чи менше не заспокоєних мерців.

— Цікаво… — бурмочу собі під ніс. Потім знімаю шолом та віддаю Тіму. — Ану, приміряй.

Хороша ідея, але нічого не виходить. Щойно шолом опинився в руках мага, як відразу перетворився на пожмаканий шматок металу.

— Угу ... — Знімаю рукавички і теж вручаю Тіму. — А якщо так?

Шолом став виглядати краще, але, як і раніше, не годився для носіння. Роззуваюся… Тім бурчить щось про нікому непотрібні експерименти, але слухняно натягує чоботи. Є! Шолом підкоряється. Щоправда, цього разу не бармиця відновилася, а наносник. Ну, так це все одно…

— Ого! — Коментує побачене маг. — Це хороша підмога. Завтра підемо по мітках. Нема чого лізти в саме пекло, якщо можна обійти.

Я нічого не відповідаю, оскільки відчуваю таку втому, що хочеться лягти прямо тут і спати, спати.

— Гей! — вигукує Тім, швидко знімає рукавиці і простягає мені. — Одягай швидше. А то вигляд у тебе — гарніше в труну кладуть. Зараз знепритомнієш.

Не сперечаюсь. Натягую рукавиці та всім тілом відчуваю, як до мене повертається сила. Не надміру, але до розпаленого Тінню вогнища вже дотягну.