Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"

Красива втеча не вдалася! Марат з'явився хвилин за п'ятнадцять. Назад поставив кілька пакетів, а сівши за кермо, спокійно забрав сумочку з моїх колін і кинув через плече. Байдуже простеживши політ, я поцікавилася:

- Ти завжди так кидаєшся чужими речами?

- Тільки тими, якими кидаються в мене, - у нього дзвонить телефон.

Поки Марат відповідає на дзвінок, я помічаю, що їдемо ми не в його квартиру, а виїжджаємо на об'їзну дорогу, яка веде до виїзду з міста. З іншого боку, від тієї, що ми нещодавно заїхали. Я починаю нервувати. Марат спокійно слухає монолог невідомого співрозмовника, лише зрідка кидаючи коротке "так" чи "ні". Те, що йому там розповідають, не чути. Навіть стать того, хто говорив, не зрозуміти. Коли ми опиняємося на трасі, мене вже злегка підтряхує. І я здригаюся від агресивного голосу Марата, що руйнує тишу:

- Асхане, не бачу тут проблеми, через яку мені варто зараз зриватися. Сам вирішуй! - зло кидає телефон на приладову панель.

Ми все далі віддалялися від міста. Нерви були вже на межі, і я не витримала:

- Марат...

- Ава, просто мовчи, - втомлено перебив він мене. 

Звернувши з головної дороги в бік лісу, ми за хвилин п'ятнадцять проїхали шлагбаум з охоронною будкою якогось дачного селища. Незабаром, минувши високі ворота, опинилися біля красивого двоповерхового дерев'яного будинку. У якому на першому поверсі загорілося світло. Нізащо не вийду з машини. Тепер я злякалася по-справжньому. Хто знає, що чекає на мене всередині.

Марат обходить автомобіль і, як зазвичай, по-джентельменськи відчиняє мені двері, але я сиджу як приклеєна.

- Ава, ходімо!

- Ні, Марат, будь ласка!

- Дурненька, що ти там собі вже надумала? - з важким зітханням він легко підхоплює мене на руки. 

Вириватися сенсу не бачу, він усе одно сильніший, тому обхоплюю руками шию. Якщо що, вчеплюся в нього і ногами, не відсмикне від себе. З будинку виходить симпатична дівчина років тридцяти.

- Олено, забери з машини пакети з їжею. І зранку можеш бути вільна на вихідні.

Я відразу розслабляюся і навіть починаю посміхатися їй.  

- Добре, Марат, - вона здивовано та зло проводжає нас поглядом.

Чергова кинута коханка? Чи періодично постійна, раз, мабуть, тут живе?

Марат швидко та абсолютно не напружуючись піднімається сходами на другий поверх. Там в одній із кімнат недбало кидає мене на ліжко.

- Розташовуйся, красуне, та ласкаво просимо в моє персональне рабство. Буду тебе перевиховувати, - задоволено посміхається та знімає з себе футболку, - Оскільки я щойно відправив свою хатню робітницю в міні-відпустку, тепер усі її обов'язки будеш виконувати ти, - розстібає ширінку на джинсах і починає стягувати їх, - Та й, окрім інших, буде в тебе зверху ще один обов'язок.

Я підводжуся на ліктях і нервово ковтаю. Вигляд його майже оголеного тіла стократно посилює ненав'язливе бажання, яке постійно виникає, варто йому опинитися поблизу. Винятком не є навіть присутній страх чи злість.

- Який ще, - облизую губи, - обов'язок?

- Тобі сподобається! - усміхається і знімає боксерки, - Задовольняти мене.

Його повна бойова готовність змушує мене неусвідомлено тягнути вниз застібку на олімпійці. Марат дивиться на мене потемнілими очима. Але замість того, щоб накинутися, розвертається та йде у ванну кімнату, де, не потурбувавшись закрити двері, заходить у душову кабінку.

Ошелешено відкидаюся на подушку. Він що реально так схиблений на чистоті? Чи в нього такі методи виховання? Збудити мене й обламати. Одразу відкидаю безвольну думку приєднається до нього.

Виробивши лінію поведінки, повалявшись у ліжку, нарешті встаю та нахабно лізу в шафу. Дістаю з самого низу акуратної стопки складених речей білу футболку. Наслідки очевидні - ідеальний порядок порушено. Поки збираю те, що впало, та як не будь запихаю назад на полицю, у душовій припиняється литися вода та майже відразу з'являється Марат. Мокрий, стегна обмотані рушником. Дивиться на мене запитально піднявши брову.

- Я футболку в тебе позичила, - нервово махаю білою тканиною, не в силах відвести погляд від його бездоганного торса, - Завдяки деяким особистостям, я залишилася на два дні без елементарно потрібних речей.

- Завтра зробиш як було, - проходить повз і тупо падає на ліжко обличчям донизу, - І сніданок зранку організуєш.

Остання вказівка звучить приглушено. Переводжу подих та цікавлюся з іронією:

- У ліжечко принести? 

- Це зайве, - повертає до мене голову, на губах глузлива усмішка, - У ліжку я іншими речами займаюся. Давай швидше закінчуй свої справи та йди до мене.

У ванній щільно зачиняю за собою двері. Спеціально довго миюся, уявляючи, як красиво бортану його. Головне проявити залізну витримку.

Але бортанув мене він. У кімнаті я застала його міцно сплячим, до того ж у тій самій позі, в якій залишила.

Так почалися мої найбожевільніші вихідні.