Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Я глибоко дихаю, намагаючись упоратися зі своїми емоціями і не видати свою недосвідченість. Хочу запам'ятати цю ніч. Це мій перший раз і з цим чоловіком він має бути чудовим. Дамір нишпорить рукою покривалом, знаходить презервативи, я немов зачарована спостерігаю за тим, як спритними рухами він розкочує латекс по всій довжині.

- Зводиш з розуму, кошеня, - хрипко шепоче Дамір, розводить мої ноги в сторони.

Я затримую подих. Прикриваю повіки. Обхоплюю руками Даміра за шию, притягуючи ближче до себе. Один різкий поштовх і мене пронизує зсередини диким болем. Я стискаю зуби, не дозволяючи собі закричати, напружуюся всім тілом, прикушую губу. Чекаю коли це  скінчиться, але біль стає ще сильнішим. Відчуття, ніби щось стороннє розриває мене зсередини не зникає.

Я упираюся долонями в груди Даміра, він же швидкими рухами входить і виходить із мене.

- Почекай, - тихо вимовляю, відштовхуючи чоловіка. - Мені боляче, Даміре. - Повторюю, коли він ніяк не реагує на мої слова. - Боляче, Даміре.

Дамір завмирає, важко дихає. Зупинитись для нього було складно, але він це зробив. Мені соромно дивитися йому у вічі, тому погляд відводжу убік.

- Вийди з мене, будь ласка, боляче, - відчуваю, як по щоці стікає самотня сльоза.

- Що не так, Авроро? - Він повільно покидає моє тіло, а потім завмирає, Дивиться не на мене, кудись униз. – Кров? Якого біса?

Господи, так соромно мені ще жодного разу не було. Я намагаюся сісти, відсуваюся від Даміра, але він хапає мене за стегна і різко опускає вниз, навалюючись зверху.

- Розплющ очі, кошеня, - його голос звучить ніжно. Але моє серце стукає так голосно, що ледве розрізняю, що він каже.

Я  хитаю головою і щурю очі ще сильніше. Сором остаточно поглинув мене. Моя кров на його простирадлах, моя кров на ньому. Ще й істерику закотила. Якою ж жалюгідною я в його очах виглядаю. Краще б справді додому поїхала.

- Гей, кошеня, ти чого плачеш? Я зробив дуже боляче? Дідько, вибач, я ж не знав ... - він опускається нижче і цілує мене в живіт. Я каменію. - Хороша моя, чому не попередила, дурненька?

- В…вибач, - видавлюю з себе і голосно схлипую.

- За що вибачаєшся? - Дамір важко зітхає, заспокійливо погладжує руками по моєму животу, веде долонями вище до грудей, потім знову вниз. І цілує. Ніжно так. Делікатно.

- За те, що все зіпсувала.

- Очі відкрий, Авроро, - його обличчя навпроти мого, губи торкаються моїх.

Я хитаю головою.

- Я не з'їм тебе, обіцяю. Але й так лишити не можу.

Я роблю глибокий вдих, повільно повертаю в його бік голову і розплющую очі. Зустрічаюся з ним поглядом. Там немає роздратування чи зневаги.

— Мабуть, треба викликати таксі, — заметушилась я, бо мовчання між нами затяглося. Вже кілька хвилин Дамір задумливо розглядає мене, накручує на палець локон мого волосся.

— Ти ж пам'ятаєш, що я тобі сказав? - Його риси загострюються, він стає серйозним. — З цієї кімнати сьогодні вже не вийдеш.

— Але… — я не встигаю заперечити, Дамір затикає мені рот поцілунком. Діє з натиском, пестить мене, піднімає одну мою ногу, змушуючи обхопити його за пояс.

Я відчуваю як нетерпляче він треться членом. Починаю знову панікувати, і цього разу Дамір помічає це.

— Тихіше, Авроро, розслабся. Я постараюсь акуратно. Якось неправильно позбавити тебе невинності наполовину і відправити додому, - сміється він.

— Вимкни, будь ласка, світло, — знову прошу його. Чомусь мені здається, що в темряві все буде по-іншому. Ну, і сором нікуди не подівся.

Дамір дивиться на мене із сумнівом, але тягнеться рукою до вимикача над тумбочкою та клацає їм. Спальня занурюється у пітьму.

— Так краще? - цікавиться він, видихаючи мені прямо в губи.

— Набагато.

— А так? - Він повільно входить мене, зовсім трошки і я знову напружуюсь.

— Майже не боляче, — зізнаюся я, прикушуючи губу.

— Знаєш, як важко мені зараз стримуватися, кошеня? Навіть не уявляєш. Особливо після того, як дізнався, що я в тебе перший чоловік. Про це ми поговоримо пізніше, а зараз розслабся, інакше замість задоволення знову відчуєш біль, — він трохи піддався вперед, входячи в мене глибше і з моїх губ відразу ж зірвався стогін.

— Якось не дуже. Яка тут може бути насолода? — затримую подих, коли Дамір виходить і знову входить з мене, цього разу різкіше і глибше.

Чоловік хмикає.

— Повір, через місяць сама благатимеш мене взяти тебе.

А потім нам різко стає не до розмов. Дамір різким поштовхом наповнює всю мене вщент, заглушаючи мій гучний стогін своїм поцілунком.

Він рухається всередині мене швидкими поштовхами, я чіпляюсь за його шию, до крові прикусую губи, трохи розслабляюсь і навіть рухаюся йому назустріч. Рухи чоловіка стають глибшими і різкішими, він діє жорстко, але й у той же час я відчуваю з його боку обережність. Він стискає мої груди, шепоче щось на вухо, пестить мене руками, дихає важко і часто. У кімнаті стає дуже жарко.