Читати книгу - "На волю!"

— Зачекай, Вогнелапе, — прогарчав Сіролап йому на вухо. — Нехай Синьозірка розбереться.

— Що відбувається? — суворо запитала Синьозірка, зістрибуючи з Високого Каменя і дивлячись на своїх вояків. — Я не наказувала нападати на нашого в’язня.

Тигрокіготь і Темносмуг негайно відпустили Жовтоіклу, яка впала в пилюку і зашипіла, відпльовуючись.

Морозошубка вийшла з ясел і проштовхалася крізь юрбу на вільне місце перед Кланом.

— Ми встигли, — з полегшенням видихнула вона. — Кошенята в безпеці!

— Звісно, в безпеці! — відрізала Синьозірка.

Морозошубка, здавалося, сторопіла.

— Але… ти ж таки виженеш Жовтоіклу звідси, правда? — нявкнула вона, широко розплющивши свої блакитні очі.

— Вигнати її? — кинув Темносмуг, випускаючи кігті. — Та ми її вбити повинні, негайно!

Синьозірка перевела пронизливий погляд своїх блакитних очей на розлютоване обличчя Темносмуга:

— І що ж вона скоїла? — спокійним, аж крижаним тоном запитала провідниця.

Вогнелап затамував подих.

— Ти ж була на Зборищі! Зорелом сказав, що вона… — почав Темносмуг.

— Зорелом лише сказав, що десь у лісах бродить відступник, — нявкнула Синьозірка, загрозливо стишивши голос. — Він не назвав ім’я Жовтоіклої. Кошенята в безпеці. І доки вона в моєму Клані, Жовтоіклій не буде завдано жодної шкоди.

Слова Синьозірки зустріли тишею, а Вогнелап полегшено зітхнув.

Жовтоікла глянула на Синьозірку і примружила очі на знак поваги.

— Я піду хоч зараз, якщо ти захочеш, Синьозірко.

— Не треба, — відповіла Синьозірка. — Ти нічого не зробила. Тут ти у безпеці.

Провідниця Громового Клану підвела погляд на юрбу котів, що оточили Жовтоіклу, і нявкнула:

— Час поговорити про те, що справді нам загрожує. Зорелом. Ми вже почали готуватися до нападу Тіньового Клану. Ми продовжимо підготовку, посилимо прикордонну варту. Вітряного Клану більше немає. Річковий Клан дозволив воякам Тіньового Клану полювати на своїх угіддях. Громовий Клан залишився сам на сам проти Зорелома.

Серед котів прошелестів шепіт незгоди, і Вогнелап відчув, як його хутро вичікувально настовбурчилося.

— То ми не погоджуємося на вимоги Зорелома? — нявкнув Тигрокіготь.

— Ніколи раніше Клани не ділилися мисливськими правами, — відповіла Синьозірка. — Їм завжди вдавалося забезпечити себе на власних землях. Я не бачу жодної причини це змінювати.

Тигрокіготь схвально кивнув.

— Але чи можемо ми оборонитися від нападу Тіньового Клану? — тремтячим голосом запитав Дрібновух. — Вітряний Клан не зміг! Річковий навіть не спробував!

Синьозірка спокійно подивилась у його старечі очі.

— Ми мусимо спробувати. Ми не віддамо наші землі без бою.

Вогнелап побачив, як коти на галявині кивають на знак згоди.

— Завтра я вирушу до Місяцескелі, — оголосила Синьозірка. — Вояки Зоряного Клану дадуть мені необхідні сили, щоб провести Громовий Клан крізь ці темні часи. Вам усім потрібно відпочити. Коли розпочнеться день, потрібно буде чимало зробити. А зараз я хочу поговорити з Левосердом.

Не кажучи більше ні слова, вона повернулася і рушила до свого кубла.

Вогнелап помітив вираз здивування, що зринув у очах деяких котів, коли Синьозірка згадала Місяцескелю. Тепер же Клан миттю розбився на групки, які притишеними голосами збуджено про щось нявкотіли.

— Що таке Місяцескеля? — запитав Вогнелап у Сіролапа.

— Ця скеля глибоко під землею, і вона сяє в темряві, — прошепотів Сіролап. Його голос лунав хрипко від побожного жаху. — Усі провідники Кланів повинні провести біля Місяцескелі одну ніч, коли їх обирають. Там духи Зоряного Клану діляться з ними.

— Діляться з ними чим?

Сіролап похнюпився.

— Не знаю, — визнав він. — Знаю тільки, що провідник повинен переспати ніч біля каменя, а уві сні до нього приходять особливі видіння. Після цього провідники одержують дар дев’яти життів, а до імені додається «зірка».

Вогнелап дивився, як Жовтоікла повзе назад у своє гніздечко. Скидалося на те, що жорстока поведінка Тигрокігтя роз’ятрила її стару рану. Бредучи назад до новацького кубла, Вогнелап вирішив завтра вранці попрохати у Плямолистки ще макового насіння.

— То що ж сталося? — нетерпляче нявкнув Порохолап, вистромивши голову з кубла. Він, здавалося, забув усю свою неприязнь до Вогнелапа за прагненням почути про Зборище.

— Все, як передбачав Довгохвіст. Зорелом почав вимагати права на полювання… — розпочав Сіролап.

Пісколапка з Порохолапом сиділи і слухали, а Вогнелап оглядав табір. Він розрізняв обриси Синьозірки і Левосерда, які, тісно присунувшись одне до одного, сиділи біля входу в її кубло і про щось гарячково перемовлялись.

Тоді він помітив невеличку постать Круколапа біля входу до вояцького лігва. Поруч із ним стояв Тигрокіготь. Вогнелап бачив, як Круколапові вуха аж прищулились, ніби молодий кіт намагався ухилитися від лютих слів Тигрокігтя. Темний, удвічі більший за нього вояк нависав над ним, зуби та очі Тигрокігтя поблискували в місячному сяйві. Що він казав Круколапові? Вогнелап уже збирався підповзти ближче й послухати, коли це Круколап позадкував, розвернувся і прожогом кинувся через усю галявину.

Вогнелап привітався з Круколапом, коли той добіг до новацького кубла, але переляканий друг його навряд чи й помітив. Навпаки, без жодного слова він кинувся всередину.

Вогнелап тільки-но хотів піти за ним, але помітив, що наближається Левосерд.

— Що ж, — нявкнув воєвода, підходячи впритул до новаків. — Здається, що Вогнелап, Сіролап і Круколап скоро досягнуть важливого етапу свого тренування.

— Якого? — захоплено нявкнув Сіролап.

— Синьозірка хоче, щоб ви супроводжували її під час подорожі до Місяцескелі! — Левосерд помітив збентеження на обличчях Порохолапа і Пісколапки, тому додав: — Ви двоє не переймайтесь, ваша мандрівка відбудеться невдовзі. Проте зараз Громовому Клану потрібні ваші сила і навички у таборі. Я також зостануся тут.

Вогнелап дивився повз Левосерда на свою провідницю. Вона ходила від одного гурту вояків до іншого, роздаючи вказівки. «Чому вона обрала саме мене для мандрівки?» — дивувався він.

— Вона хоче, щоб зараз ви відпочили, — продовжив Левосерд. — Але спершу підіть до Плямолистки і візьміть у неї зілля, потрібне усім для подорожі. Дорога далека. Вам знадобиться щось, що додасть сили і притлумить апетит. У вас не буде часу на полювання.

Сіролап кивнув. Вогнелап, нарешті відірвавши погляд від Синьозірки, також кивнув.

— Де Круколап? — запитав Левосерд.

— Він у гнізді неподалік, — відповів Вогнелап.

— Добре. Нехай спить. Візьмете зілля і для нього, — нявкнув Левосерд. — І гарно відпочиньте. Вирушаєте на світанку, — він змахнув хвостом і попрямував назад до кубла Синьозірки.

— Так, добре, — нявкнула Пісколапка. — Тобі пора йти до Плямолистки.

Вогнелап шукав підступ, але не знаходив. Зараз не було часу для заздрощів. Усі коти Клану, здається, об’єдналися супроти загрози Тіньового Клану.

Вогнелап із Сіролапом швидко попрямували до кубла Плямолистки. В ялівцевому тунелі було темно. Навіть світло повні не пробивалося крізь чагарі.

Плямолистка, здавалося, тільки й чекала, щоб Вогнелап із Сіролапом вийшли на її яскраво освітлену