Читати книгу - "Секс-сусід напрокат, Джулія Рейвен"

— Я цього не вдягну, — повторила ще раз після того, як ретельно оглянула костюм. Точніше, кілька скромних шматочків тканини, яку Єва з такою гордістю позичила мені. Короткий білий топ з чорними затискачами на сосках, тонка краватка, шкіряні трусики і панчохи в сіточку. — Руслане, вже реально не смішно, — ображено повернула цю подобу вбрання йому.

— А хто сміється? — сусід запитливо підняв брову і не поспішав забирати в мене вбрання, а я так і лишилася стояти з витягнутою рукою. — Костюм училки для училки, — задоволено додав він, — ніби спеціально на тебе й чекав увесь час.

— По-перше, я не училка, — з гідністю виправила його, — а викладачка у вищому навчальному закладі, а по-друге… — затнулася, інтонацією не приховуючи хвилювання, — я не надягатиму це, а тим більше, не виступатиму напівголою перед натовпом мужиків, щоб «прийняти себе і полюбити своє тіло», — перекривила сусіда, зобразивши пальцями жест «бла-бла-бла». — Досить, я хочу додому!

— Полковнику, а що взагалі відбувається? У нас вихід на сцену за п'ятнадцять хвилин, — перебила нас Єва, схрестивши руки на грудях, і я знову машинально залипла на її сосках.

Стоїть оголена, але ні тіні збентеження, незручності... нічого. Тільки гордо підняте підборіддя та ідеальна постава.

І як це у неї так виходить?

— Все нормально, Єво, — у голосі сусіда почувся докір, — просто Таня настільки закомплексована, що боїться навіть спробувати щось нове. Досі боїться свого татка і гулящого чоловіка.

— Нічого я не боюсь, — почала тихо виправдовуватися. — Хоча, знаєш, це не твоя справа, — пирхнула я злісно і, не розбираючи дороги, побігла на вихід. Але вийти не вдалось. Масивні двері не піддавалися на мої ривки, і я залишилася стояти перед гладкою дерев'яною поверхнею. Ще раз смикнула металеву ручку і присоромлено завмерла, розуміючи, що спроба піти з гідністю з тріском провалилася.

— Так і думав, що тобі слабо. Слабо довести всім, що тобі начхати на чужу думку, — прилетіло мені глузливе в спину.

Зітхнувши, я повільно обернулася. Руслан стояв за кілька сантиметрів від мене. Єва та інші дівчата не звертали на нас жодної уваги. Вони фарбувалися і голосно розмовляли між собою.

— Мені не слабо, — ледь чутно промовила, намагаючись уникнути пильного погляду сусіда, — але це… нерозумно? — напівзапитливо промовила. — Нерозумно намагатися позбутися комплексів вульгарними танцями.

Руслан гмикнув і неквапливо підійшов впритул до мене. Схилився, захоплюючи мене у пастку зі своїх рук. Від такого жесту моє тіло звично озвалося маленькими мурашками, дихати могла через раз.

— Таню, — шепіт, що викликає тремтіння. Сусід ніби ненароком торкнувся мого декольте і повільно провів кінчиками пальців до плеча, — коли ти позбавляєшся табу та рамок у своїй голові, ніхто не зможе тебе в ці рамки загнати. Ні твій чоловік, ні твій, вибач Господи, любий батько.

— Так, але… — нервово облизала пересохлі губи.

— Без але, — Руслан присік мене, — вдягай костюм і пішли зі мною.

— Руслане, я не зможу… я боюся, я соромлюся, — почала нерозбірливо бурмотіти.

— Таню, в тебе п'ять хвилин, — безапеляційно заявив сусід, — інакше я з Дейзі сьогодні з'їду.

— Куди? — безглуздо уточнила. — Тобто, навіщо з'їжджати? — вчепилася пальцями за незручний браслет на руці і кілька разів перекрутила.

— Якщо ти не хочеш вчитися, то моє проживання у твоїй квартирі буде зайвим. Я не звик порушувати договори.

Думка про те, що я залишусь одна гострим гарпуном врізалася в мою свідомість і я швидко випалила:

— Я згодна. Але п'ять хвилин надто довго. Я впораюсь за три.

І під задоволений гогот сусіда побігла переодягатися між рядами вішаків. Сором кудись геть зник, поступившись місцем адреналіну. Хотілося встигнути і довести Руслану, що я не така боягузка, як він думає. Не боюся я тата, Ігоря.

Та й чого лукавити. Я не хотіла, щоби сусід з'їжджав. Нехай ще хоч трохи поживе зі мною. Зовсім трішечки. Кілька днів чи тижнів.

Білий комбінезон полетів убік разом із білизною і я миттєво зібралася, як солдат на ранкове шикування.

— У мене встав би на тебе, — над вухом долинуло хрипке, і я злякано скрикнула.

— Кому що, — я демонстративно закотила очі, хоч мені було дуже приємно почути подібний специфічний комплімент від Руслана. Значить, я дійсно гарна зараз.

— Таню, ти охірєнно виглядаєш, — ніби підтверджуючи мої думки, Руслан нескромно пройшовся поглядом по всіх моїх частинах тіла, прикритих кількома вульгарними клаптями тканини. — Поправ тільки макіяж, туш трохи потекла, — і не чекаючи моєї реакції, сам вологою серветкою витер чорні сліди під очима. — І ще, — він спритно витяг невидимки з волосся, і важкі локони впали на плечі, — те, що треба, — нереально задоволений собою, сусід обійняв мене за талію і направив йти вперед.

Мене відразу охопила паніка.

— Куди ми йдемо? Вже на сцену? Руслане, я ж нічого не знаю… Я не зможу, — я спробувала вирватися і втекти, але величезна долоня сусіда намертво тримала мене поряд з ним.

— Заспокойся, Таню, що ж ти така кіпішна, — Руслан усміхнувся і відчинив сусідню кімнату. Тьмяно-червоне світло, один диван, журнальний столик з пляшкою чогось алкогольного та дзеркало на всю стіну, — потренуєшся тут, а потім підеш на сцену.