Читати книгу - "(не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен"

Промоклий вечір забирався в душу, рвав комір пальта. Допаливши сигарету, Борис відкинув недопалок та з напруженням подивився на сірі двері під'їзду. Не можна сказати, чи був він упевнений у правильності своїх дій або ж рухався на голос інтуїції. 

Він узагалі не був упевнений ні в чому, окрім моторошного мерзенного відчуття, що часу в нього не так багато, як хотілося б. Душа перетворилася на бурхливий бульйон збентеження й відчаю. Немов невидимий кат заніс над його головою сокиру, готовий будь-якої миті обрушити її на безвинного Бориса. Ну гаразд, не такого вже й безвинного, на його рахунку гріхів на чотири життя вперед вистачить. 

Однак перед Олександрою він ні в чому не винен. Зовсім ні в чому. З першого дня їхнього божевільного знайомства Борис жодного разу не вчинив стосовно дівчини чогось злочинного або поганого. Так, жартував над нею, але порівняно з тим нескінченним обожнюванням та захопленням, яке чоловік дарував їй, це була така дурниця!

Дорослий мужик, із кримінальним минулим та заляпаними руками, на старості років раптом уявив себе Казановою, героєм-коханцем, шекспірівським Ромео. Квіти, подарунки, нічні поїздки на поржавілих коритах таксі...

Рука мимоволі потягнулася до паху. Хотілося поправити яйця та член, що віддавали фантомним болем. Чорт забирай! У вогневолосої дияволиці дуже міцний та чіткий удар. Навіть цікаво, скількох чоловіків вона позбавила здатності до дітонародження своїм карколомним коліном?

Немов на втіху мозок підкинув йому спогад про чуттєві губи, заокруглені в ідеальне "О", в моменти, коли Саша опускалася на коліна, щоб прийняти у свій слухняний ротик настільки улюблений нею кам'яний член.

— Та що б тебе! — вилаявся Борис, прямуючи до під'їзду.

У нього не було величезних надій на успіх. Ірина навряд чи розповість, звідки в неї інформація. Але Борис усе ж таки розраховував, що в колишньої дружини в голові буде хоч крапля здорового глузду, щоб не випендрюватися та відповісти на запитання, яке його цікавило.

Зателефонувавши в сусідню квартиру й дочекавшись, коли старенький голос запитає "хто?", Борис назвався листоношею та увійшов у під'їзд. Кілька разів постукав ногою об ногу в спробі відтягнути час неприємної зустрічі, розтоптав на сірих сходах із блакитною смугою фарби грудочки брудного снігу. Вони розтеклися сірою калюжкою, такою ж сумною й нудною, як розлите Сашею вино.

Борис піднявся пішки, на шостий поверх, натиснув кнопку дверного дзвінка.

Гладкі металеві двері відчинилися, показавши йому Ірину. Розкішний шовковий халат ручного розпису на ній був розкритий, важкі груди з великими коричневими сосками ледь колихалися від її подиху. Раніше б Борис хтивим поглядом проклав доріжку від грудей до гладко поголеного лобка. Раніше. До того, як цей зразок цинізму й меркантильності зруйнував його стосунки.

— Я на тебе не чекала, — усміхнулася вона так, що відразу стало зрозуміло: чекала. Чекала! Чекала, що Борис приповзе до неї, валятися в ногах.

— Прикрийся.

Його голос різав металом. Йому було начхати, чи через гроші Ірина наговорила Олександрі дурниць та підставила Бориса, чи з якихось інших, відомих лише тарганам у порожній голові, причин. Його цікавило лише, звідки вона це дізналася.

— Пристойні люди телефонують, перш ніж приходять, — хмикнула вона, все ж таки прикриваючи халат. — Але кому я то кажу...

— Ти можеш нести все, що хочеш, — Борис розстебнув пальто, але знімати взуття не став, та пройшов до спальні.

Прямо в брудних черевиках молочним килимом у святу обитель розпусти. У спальні Ірини пахло парфумами, дорогим пральним порошком та сексом. Зім'яті простирадла недвозначно натякали на неподобство, яке зовсім недавно коїлося на ньому, ну, або мистецтво, тут уже як пощастить.

— Ти час не втрачаєш, — з презирством сказав Борис, киваючи на ліжко. — Може і мене обслужиш, за старою дружбою?

— Нехай тебе твоя дизайнерка обслуговує, — Ірина підвела голову та паскудно вишкірно вишкірилася. - Мені подобаються молодші.

Іра говорила з норовом, безсоромно, як дрібна змійка в ліску, що намагається вкусити, але не здатна заподіяти шкоди. Це було цікаво й кумедно, коли їй було двадцять. Примхливе дівчисько, довгонога красуня. Згадуючи, що вона творила в молодості, серце Бориса мимоволі стискалося. Бруд, знущання та кримінал. Нічого, що навіть віддалено не нагадувало б те прекрасне ефірне почуття піднесеності, яке дарувала йому Саша.

— У сорок років це виглядає вульгарно, — процідив Борис, додаючи в голос вкрадливі нотки.

— Мені немає сорока ... — невпевнено буркнула Ірина.

Чоловік зробив крок до неї. Немов натягнута багато років тому пружина зірвалася з петлі, змусивши Іру відсахнутися. Дурний жест. Дурний та безглуздий. Те ж саме що мураха намагатиметься втекти від барса. Немає жодного шансу на порятунок, і вона це знає. Вони обидва це знають.

Різко витягнувши руку вперед, Борис схопив її за волосся й рвонув на себе. Здавлений жіночий крик слинявим мазком похоті пройшовся від вуха до паху. Ні, почуття, що спалахнуло, не було сексуальним потягом. 

Навіть більше, якби Борис міг рефлексувати, то, найімовірніше, думка про, навіть не секс, - тупе тваринне злягання, викликала б у нього відразу. 

Об'єктивно Ірина його не збуджувала. Зовсім. Він стискав її волосся в кулаці, зі злістю дивлячись у вічі, й не знаходячи жодного відгуку.

У погляді Ірини читався жах, сліпий страх. Можливо, вона згадувала щось побачене в далекому, здавалося тепер, громадно надуманому минулому. Їй не загрожувала небезпека. Борис не заподіяв би їй шкоди. Фізичної. Але помучити негідницю та повчити розуму було корисно.

— Подобається гратися, дівчинко? — процідив ртуттю Борис. — Татко знає одну цікаву гру. Відгадай, яку?

— Борю, не треба, — простонала Ірина крізь стиснуті зуби. — Я ж пожартувала. Вона що, образилася? Пусти, мені боляче.

Боляче вщипнувши сосок, Борис жбурнув її на ліжко. Потім запхав руки в кишені, трохи смикнувши підборіддям, мовляв, говори. Ірина потерла груди, поправила халат. Вона виглядала нещасною та зацькованою. Від її пихатості й пафосу не залишилося нічого, крім нічного крему на підтягнутих золотом щоках.