Читати книгу - "Гумовий Київ рожевих мрій"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Згодом нас піднімуть, поховають з почестями і нагородять орденом «Героя Росії» посмертно.
Так вже сталося, неначе сам диявол зачинив наші люки так, що ніхто не міг прийти до нас на порятунок в клятий човен, що забрав разом із своїм життям життя 118 моряків.
Слідство тривало два роки. За цей період матеріалів справи назбиралось 133 томи.
Багато високопоставлених чиновників залишать свої солодкі посади, але все це не має значення, як і сльози матері, сестри, жінки, дитини і просто близьких людей. Це все не має значення. Така вже моя країна, що за елементарні, мізерні помилки люди розплачуються найдорожчим — життям…
Після її останніх слів завіса, коливаючись в повітрі фантасмагоричними шматками незрозумілих фарб, розвіялась, і все стало на свої місця.
— Тьху на тебе, прямо хроніки якісь, — з голосом, в якому виразно відчувались нотки глузування і презирства, сказав піжон і додав: — Все про сумне ви, та про сумне. Так можна собі і розлад мозку влаштувати.
— Ти вже давно його собі влаштував, от тільки ніхто тобі про це не сказав. Та краще пізніше, ніж ніколи. Правда? — мовила дама і знову ледь помітно посміхнулась. Потім, різко змінивши настрій, майже викрикнула: — Повторюю тобі ще раз, що ми живемо в смутку й печалі, у цій драматургії Долі, де так багато мудрості.
— Так, так, вона цілковито має рацію, — підтакнув дід і крекнув від задоволення, що про нього згадали. — Мудрість — це ознака розуму.
— Ось і я кажу, — продовжувала Зажура, — людям потрібно замислюватись над життям, а не гиржати постійно та веселитися, як душевнохворі.
П'ятий крок Долі…
Ми з Сашком гиржали, як душевнохворі коні, котрі замість сіна об'їлися конопель. Річ у тому, що я приймаю ліки — це компот, який я варю особисто для себе… Цей компот — не просто компот. До його компонентів входять: кора крушини, родзинки і сироп «Холосас». Вся ця вибухова суміш викликає для організму послаблювальну дію. Я п'ю її по маленькому ковточку на день, щоб не передозуватись. Бо вже колись було, що я з туалету не вилазив дві доби. Скільки ж я думок передумав за той час, не злічити. Так ось, я приготував гримучу суміш вже вкотре, терпляче дочекався, коли вона охолоне, і перелив її до пластикової пляшки та залишив на підвіконні у кухні охолоджуватись. Я саме збирався йти на роботу і всівся настроювати гітару. В процесі настроювання зіграв пару пісень. У кімнаті був лише Сашко, і попиваючи чай, із задоволенням мене слухав, примружуючи очі, як кіт. Коли я закінчив, він запропонував:
— Ходімо на кухню, покуримо.
— Пішли, — кажу.
Ми зайшли до маленького приміщення кухні і всілися на тапчан, який стояв під стіною і був таким старим, як, мабуть, і сам будинок. Тапчан натужливо скрипнув, але наші дули витримав. Я припалив цигарку і мимоволі поглянув на підвіконня. О Господи, пляшка була порожньою. Мої очі полізли догори. Я не хвилювався за себе, — зварю ще, — мені не шкода, люди. Хвилюватись потрібно за того, хто це все випив.
— Сашко, хто був тут до нас? — запитав я з тривогою в голосі у Сашка, котрий перехопив мій погляд і намагався зрозуміти всю складність ситуації.
— Точно не знаю, але здається, що це був Скунс (тобто Олексійків татко).
— Оце так.
— А що трапилось? — допитувався Сашко.
— Що, що — піздець Скунсу. Я сьогодні приготував компот. Свій компот. Розумієш? — Сашко кивнув. — А зараз я бачу, що його хтось випив. Так ось, питаю: хто в нас в комуналці мутить усе, що погано лежить?
Сашко, як учень на уроці, бадьоро відповів:
— Скунс.
Очі Сашка зробились великими, і він несподівано зайшовся сміхом:
— Його ж розірве!
— Не знаю, чи розірве, але до сортиру ми сьогодні навряд чи потрапимо, — сказав я, дико підвиваючи від сміху, а потім подумав, і додав: — а може, й завтра.
Я потягнув Сашка до кімнати — від реготу він вже не міг йти самостійно. Та й мене це діло розсмішило. Але, ще більше стало смішніше, коли нам назустріч вийшов з своєї кімнати Скунс і, не мовлячи ні слова, попрямував до сортиру.
— Почалось, — сказав я і ми обоє впали в коридорі покотом.
Ми не бачили його дві доби. До туалету мешканці нашої комуналки потрапляли з поперемінним успіхом і дуже скандалили з цього приводу. Мораль така: нєхуй пиздити чуже. Скунс це усвідомив настільки, щоб не утнути такої дурниці знову, але крадіжки недбайливо покинутих речей тривали і надалі. Горбатого могила…
Оленка написала мені листа. У листі вона просила мене про допомогу і казала, що тільки я можу їй допомогти в її справі. На мої питання, щодо того, чим я можу допомогти, відповідала, що все потрібно вирішити при зустрічі. Я погодився, а сам не міг зрозуміти, чим же можу бути для неї такий корисний. Ми домовилися про зустріч на вечір. Олена повинна була підійти о сьомій вечора до мого робочого місця на «Палаці». Я трохи навіть розгубився, коли ця дівчинка мені відверто сказала, що хоче зі мною сексу.
Досвід з жінками у мене звісно був, але це робилось завжди не так. Самиця любить, коли залицяльники упадають біля неї, коли підлабузнюються, коли її розважають, а тут все так коротко і зрозуміло, що аж не по собі. Я, як справжній самець, звісно ж, погодився. Мене можна було зрозуміти, адже сексу в мене не було на той час цілий місяць. Ми почали міркувати, де це все діло можна реалізувати. Грошей, щоб орендувати якесь житло, в нас не було. Олена казала, що через два дні в неї будуть гроші, але зараз немає, а сексу дуже хочеться. Я сказав, що запропонувати можу їй лише свою постіль, але довів до її відома, що в кімнаті нас мешкає п'ятеро. Вона не погодилась, і я її розумію. Я б здивувався, якщо б вона обрала інше рішення. Ми взяли пива і пішли до парку Шевченка, сіли там на лаву і почали розмову двох людей, які прагнуть обмінятись інформацією. Розмовляли про щось далеке і банальне. Про те, хто і звідки родом, про улюблені заняття. Такі розмови виявляють між співрозмовниками щось спільне; те, за що можна зачепитись і на чому, ймовірно, зійтись. Спільного
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гумовий Київ рожевих мрій», після закриття браузера.