Читати книгу - "Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса"

Є ще один пункт, не такий очевидний, але більш важливий. Ці два почерки мають схожі риси. Вони належать кревним родичам. Про це свідчать багато ознак. Це все разом майже переконало мене в тому, що лист був написаний Каннінгемами — батьком і сином.

Відтак мені знадобилося вивчити особливості злочину та зрозуміти, чи не зможуть вони нам чимось допомогти. Я вирушив з інспектором до будинку Каннінгемів і ретельно оглянув усе навколо. Фірман дійсно помер від пострілу з револьвера, але стріляли в нього з відстані більш аніж чотири ярди, я це з’ясував цілком точно під час огляду тіла. Краї кулевого отвору на його одязі не були обпалені, як це трапляється, коли стріляють упритул. Отож, Алек Каннінгем брехав, стверджуючи, що бачив, як двоє чоловіків боролися, коли пролунав постріл. Далі: батько й син вказали те саме місце, де вбивця вибіг на дорогу. Але там пролягає досить широкий рівчак, на дні якого збирається вологість. Оскільки ніде поряд із рівчаком жодних відбитків не знайшлося, я зрозумів не тільки те, що обидва Каннінгеми брешуть, а й те, що ніякого незнайомця в чорному взагалі не існує.

Тепер я мав установити мотив цього незвичайного злочину. Для цього, насамперед, треба було розібратися з пограбуванням у будинку містера Актона. Полковник якось згадав, що нещодавно ви, містере Актон, судилися з Каннінгемами. У мене одразу зародилася підозра, що саме вони проникли до вашої бібліотеки, щоб викрасти якісь важливі для цього позову документи.

— Цілком можливо, — погодився містер Актон. — У мене є папери, які доводять, що частина їхніх земель належить мені. Якби вони зберігалися не в сейфі мого адвоката, Каннінгеми могли б залишити мене без головного козиря.

— Ось бачите, — посміхнувся Голмс. — Це була нерозсудлива спроба. Не знайшовши того, що потребували, вони вирішили інсценувати крадіжку зі зломом та винесли перше, що трапилося під руку. Проте дещо залишалося для мене загадкою. Куди поділася друга частина листа? Я не сумнівався, що Алек вирвав його з руки вбитого, та був майже упевнений, що злочинець сунув його до кишені халата — більше на ньому нічого не було з одягу. Зосталося з’ясувати — чи там він досі є. Заради цього ми й вирушили до будинку Каннінгемів.

Як ви, певна річ, пам’ятаєте, батько й син з’явилися, коли ми стояли поруч зі входом до кухні. У жодному разі не треба було їм нагадувати про існування головного доказу, адже вони одразу ж його знищили б, але інспектор у розмові з ними ледь не бовкнув зайве. Тієї-таки миті я звалився носом на землю, і, таким чином, розмова набула іншого напрямку.

— Боже правий! — розсміявся полковник. — Чи не хочете ви сказати, що ваш напад був несправжнім?

— Із медичної точки зору все виглядало досить переконливо, — вставив я, здивовано дивлячись на свого друга.

— Щойно я «прийшов до тями», — розповідав далі Голмс, — як мені вдалося за допомогою найбільш простого виверту змусити Каннінгема-старшого написати слово «одинадцять», щоб я міг порівняти його почерк із почерком на записці.

— Яким же я був віслюком! — вигукнув я.

— Я бачив, як стурбував вас мій «напад», — осміхнувся Голмс. — Але пізніше, коли ми вже піднялися нагору, я запримітив халат, який висів на гачку біля дверей. У кімнаті Каннінгема-старшого я зумів на деякий час відволікти загальну увагу, для чого мені довелося збити столик із фруктами та поставити вас, мій любий Ватсоне, у безглузде становище. Сам я натомість повернувся та обшукав кармани халата. Як я і передбачав, лист лежав там, проте щойно він опинився в моїх руках, з’явилися Каннінгеми. Не сумніваюся, що вони прикінчили б мене, якби не приспіла допомога. Я досі відчуваю хватку містера Алека. Його батько ледве не зламав мені зап’ясток, намагаючись відібрати доказ. Вочевидь, вони збагнули, що мені відомо все, і раптовий перехід від упевненості у власній безкарності до цілковитої катастрофи змусив їх утратити голову.

Пізніше я запитав у Каннінгема-старшого, навіщо вони це зробили. Він виявився досить балакучим, натомість його син поводився, як розлючений демон. Алек був готовий знищити усіх, зосібна й себе, якби тільки він зміг дістатися до свого револьвера. Проте старий зрозумів, що йому вже не вивернутися, підупав духом і виклав усе. Вільям, виявляється, простежив за своїми господарями, коли вони навідувалися в гості до містера Актона, та став недвозначно натякати їм, що здатен мимохіть прохопитися. Іншими словами, почав їх шантажувати. Одначе Алек Каннінгем виявився не тією людиною, з якою можна грати в такі ігри. Йому спала на думку ідея скористатися панікою, яка охопила округу після пограбування містера Актона, щоб позбутися небезпечного свідка, при цьому не викликавши до себе підозр. Вільяма виманили з дому та прикінчили. Якби не клаптик записки, який залишився в руці жертви, і якби злочинці трохи ретельніше поставилися до підготовки вбивства, це могло б їм зійти з рук.

— А записка?

Шерлок Голмс поклав на стіл з’єднані частини аркуша, розгладив та прочитав уголос:

«Якщо прийдете об одинадцятій годині сорок п’ять хвилин до східних воріт, зможете дізнатися дещо, що здивує вас, а можливо, й дуже допоможе і вам, і Енні Моррісон. Але про це нікому ані слова».

— Приблизно цього я й очікував, — сказав мій друг. — Поки ми не знаємо, що пов’язувало Алека Каннінгема, Вільяма Кервана та Енні Моррісон. Однак результат показує, що пастка спрацювала безвідмовно. Чи не здається вам, Ватсоне, що наш тихий відпочинок у селі вдався? Гадаю, вже завтра я повернуся на Бейкер-стрит зі свіжими силами.

Горбань

Одного літнього вечора, за кілька місяців після мого одруження, я сидів удома біля каміна, куняючи над якимось романом. День видався не з легких. Дружина вже піднялася нагору, а прислуга пішла. Коли я нарешті змусив себе встати, щоб витрусити попіл із люльки, у двері подзвонили.

На годиннику було за чверть на дванадцяту. Для гостей запізно, значить, це пацієнт. Скривившись, я вийшов до передпокою та відчинив двері. Переді мною стояв Шерлок Голмс.

— Ватсоне, — сказав він, — сподіваюсь, я не занадто пізно?

— Та що ви, друже?! Заходьте.

— Ви здивовані, і це можна зрозуміти! Дасте мені притулок сьогодні вночі? Ви якось казали, що у вас є парубоцька кімната для одного гостя, і зараз вона, як я бачу, порожня. Про це мені повідала ваша вішалка для капелюхів.