Читати книгу - "55, Джеймс Деларджі"

— Де Гіт? — запитав Ґабрієль, нервово смикнувшись у Чендлера в руках.

— У камері.

— Не саджайте ще й мене туди.

— Нам доведеться. На деякий час, — постановив сержант. — Камера номер три, Ніку.

— А він де?

— Не в камері номер три, — заспокоїв чоловіка констебль.

— Ох, — видихнув Ґабрієль. Коли він підвів погляд на Чендлера, той відчув, як продовжує тремтіти його в’язень. — Перепрошую за свою поведінку, сержанте. Через те, що завівся, і всіляке таке. Я просто був такий наляканий… — Він змовк.

— Ви не сидітимете в камері довго, — запевнив Чендлер.

— Добре. — Схоже, тривога трохи зникла з обличчя підозрюваного. — Ви мене відпустите?

— Ні. Ми мусимо ще раз вас допитати.

Тривога повернулася.

— Чому? Ви вже чули мою історію. Вона не змінилася.

— Нам потрібно послухати її ще раз. Вдаючись у деталі.

— Що ви маєте на увазі? — перепитав Ґабрієль, насуплюючись.

— Ми розберемось із цим пізніше.

— Окей. Ви впевнені, що він під надійною охороною?

— Такою ж надійною, яка за мить чекає на вас, — кинув сержант.

Ув’язнений знервовано здригнувся.

— Ми не могли б поговорити деінде, скажімо, повернутися до готелю?

— Не після того, що ви утнули минулого разу, — суворо нагадав Чендлер. Він більше не втрапить на цей гачок. Якщо це станеться, можна навіть не чекати, поки Мітч повернеться і дасть йому копняка під зад, краще негайно піти у відставку.

— Я не втечу.

— Це не має значення. Усе обладнання для запису тут. І ви теж, — озвався сержант і додав: — Заспокойтеся. Тепер вам нічого не загрожує.

Ґабрієль зморщився, і на мить його обличчя вкрилося глибокими старечими зморшками.

— Після того як вас отруїли, ув’язнили, переслідували у хащах і погрожували вбити, кажучи це прямісінько в очі, небезпека ввижається по всіх усюдах, сержанте. Кожна тінь перетворюється на вбивцю.

Скрипнувши зубами, Ґабрієль заплющив очі. Глибоко вдихнув носом.

— Але я готовий зустрітися з ним, якщо це необхідно.

— Вам не доведеться з ним зустрічатися, — заспокоїв Чендлер, ведучи чоловіка до дверей, за якими були камери. — Просто відповісте на кілька запитань.

Заходячи до зони з камерами, сержант крикнув через плече:

— Ніку, приготуй кімнату для допитів.

— А як щодо блокпостів, сержанте? Повідомити інспекторові, що ми його взяли?

Чендлер замислився. Він мав би негайно зупинити обшук, але нікому не нашкодить, якщо це станеться трохи пізніше. Небезпеки на вулицях більше немає. І Ґабрієль, і Гіт у їхніх руках.

— Дай-но мені півгодинки, — попросив він.

Нік, непевно кивнувши, повернувся до стійки. У Чендлера зашкрябало в горлі від недовіри. Чи послухається його молодий констебль, чи побіжить і розпатякає все Мітчеві та решті? У його віці Чендлер виконував би будь-які вказівки свого начальника, але не схоже, щоб Нік страждав на таку сліпу відданість. І, зважаючи на Чендлерову поведінку останнім часом, це, можливо, і на краще.

Коли вони наблизилися до камери номер три, Ґабрієль спробував вислизнути з сержантових обіймів і спрямувати своє тіло куди завгодно, тільки не до камери, яка на нього чекала.

— Він там? — прошепотів чоловік так тихо, що Дженкінс спершу подумав, що йому причулося. Він не відповів і продовжив тягнути підозрюваного до камери. — Не треба, — попросив Ґабрієль і зблід так, що на його засмаглому обличчі майже не залишилося кольору. Він кинув наляканий погляд через плече на сержанта, того, хто тримав його в полоні. Його голос був легенький, як літній вітерець, ледве чутний, та він обпікав. Цей голос не пасував до ріденької бороди й наляканого виразу обличчя.

— Хто це?

Порівняно до м’якості Ґабрієлевого голосу розлючене запитання Гіта пролунало серед камер, наче грім; Джонсон здригнувся, а його погляд рвонув за звуком, намагаючись визначити, звідки він лунає.

— Це я, пане Барвелл, — озвався Чендлер, ведучи підозрюваного до камери. — А тепер не галасуйте і відпочиньте трохи, — запропонував він, заганяючи Ґабрієля до камери й знімаючи з нього кайданки. Потім швидко позадкував до дверей і зачинив їх. Вони обидва у нього в руках. Замкнені. Сидять там, де нікому не зможуть нашкодити. Почувши, як зачинилися двері, Гіт зробився ще допитливішим.

— Кого ви кидаєте до камери, сержанте? Це він? — Дзвінкий голос раптом затнувся, швидко розгубивши всю свою силу. — Це він? — повторив Гіт.

Чендлер не відповів на його запитання. Він мав двох заарештованих, які, вочевидь, однаково боялися один одного. Але жоден не поводився як холоднокровний серійний убивця. Принаймні так, як це зображають у книжках чи по телевізору.

Ця думка не покидала Чендлера, коли він повернувся до контори. Нік чекав на нього, буквально сидячи на краєчку стільця.

— Він щось сказав?

— Ні. Один із цих чоловіків дуже талановитий актор.

— Або обидва, — зауважив констебль. — Кімната для допитів готова.

— Добре.

— Ви знаєте, що серійні вбивці здебільшого добре брешуть? Тед Банді був…

Чендлер був майже вдячний, коли чергову Нікову моторошну біографію перервали Гітові зойки з камери.

— Що сталося? — запитав сержант, відкриваючи заслінку його камери.

Гіт одразу притиснувся до неї.

— Я поранений. Здається, у мене зламане ребро.

— Раніше ви на це не скаржились.

— Я поскаржився тим іншим двом. Але вони не завдали собі клопоту оглянути мене. Я розумію, що ви можете замкнути мене тут, не маючи жодного доказу, — ви роками займаєтесь таким лайном, — але мені тут важко дихати.

До його прохань долучилася рука, що увіп’ялась у прикритий закривавленим одягом бік, голос був пронизаний болем. Чендлер не міг сказати, прикидається чоловік чи ні.

— Покладіться на мене, — сказав він.

— Ви приведете когось? — гавкнув Гіт.

— Я сказав, покладіться на мене, пане Барвелл.

Чендлер повернувся, збираючись піти. Минув камеру номер три. Попри Гітів заколот, звідти не пролунало ні звуку. Сержантові закортіло дізнатися, як реагує їхній новий гість, до того ж його охопило дивне відчуття, що Ґабрієлеві знову вдалося якимось дивом зникнути, тож він відчинив заслінку й зазирнув усередину. На його полегшення, ув’язнений скрутився на нарах, увіп’явшись поглядом у стінку в напрямку камери номер один, немов боявся, що Гіт прорветься крізь армовану цеглу. Жалюгідне створіння, пронизане страхом. Схоже, він був травмований, але не жалівся.

Чендлер розривався. Якщо він дозволить лікування, втратить дорогоцінний час для допиту, але відмова надавати медичну допомогу може потягнути за собою судовий процес проти насильства й упередженості в можливих розслідуваннях убивств. Вибір був лише один.

— Подзвони доктору Гарлану, а потім скасуй блокпости, — наказав сержант Нікові, зважуючи, чи може відправити його супроводжувати лікаря, який огляне Гіта, поки сам допитуватиме Ґабрієля. Він швидко дійшов думки, що це занадто великий ризик — залишати літнього доктора і недосвідченого офіцера наодинці з імовірним серійним вбивцею.