Читати книгу - "Пригоди Клима Кошового. Продовження"

– Все! Моєї ноги не буде більше в цьому домі! Це не дім! Це – пекло, пекло, там пекельне полум’я!

– Шлимазл![38] – долинув зсередини голос Естер, але розпачу не чулося – лише гнів.

Після вчорашньої відлиги знову поволі повертався мороз. Та Шмуль не зважав на нього, засунув руки в кишені розчахнутого чорного пальта й посунув геть із гордо піднесеною головою. Подібні картини не були чимось новим для Кошового, тож він пройшов усередину, так і не дочекавшись запрошення.

У залі, за круглим столом, сидів Йозеф Шацький у сірій сорочці, простих чорних штанях та камізельці. Сухі жилаві пальці нервово сіпали ґудзики. Над ним стояла Естер, ще не стара жінка, з волоссям, забраним у тугий вузол. Вона лише виглядала повнявою. Насправді їжею не захоплювалася, її роздали чотирикратні пологи. Більшість єврейських жінок, бачених Климом, сивіли рано. Естер Шацька була винятком.

Побачивши гостя, жінка сплеснула руками, тицьнувши пальцем на чоловіка:

– Як ви вчасно, пане Кошовий! Погляньте, лиш погляньте! Кого ви тут бачите?

Відповідь вона вже приготувала, та Клим ввічливо мовив:

– То є Йозеф Шацький, прошу пані.

– То є шлимазл! – в тон йому вигукнула Естер. – Він своїм прикладом зведе в могилу передчасно не мене, а Шмуля!

– Що не так зі Шмулем? – поцікавився Кошовий.

– Злигався із сином Лапідуса!

Це сказала Рива, менша Шмуля на рік і старша з двох дочок дантиста. Дівчина весь час стояла в дверях сусідньої кімнати, притулившись до одвірка. З кожним роком вона ставала дедалі більше схожою на матір. Хіба зараз не сварилася, а спокійно слухала батьківські гарикання, при цьому розплітаючи та заплітаючи кіску.

– Тобто? – Клим глянув на неї.

– Лапідус-менший та ще кілька таких, як сам, вештаються гуртом, – охоче пояснила Рива. – Мамі це не подобається. А Шмулю набридло сидіти вдома та читати Талмуд. Він уже передумав вчитися на рабина.

Минулого року старший син Шацького несподівано навіть для батьків захопився релігійними студіями, побачивши себе в недалекому майбутньому пастирем, який проповідує духовне слово. Йозеф прийняв це скептично, вважаючи: віра – одне, вона має бути, але молода людина мала б навернутися пізніше, поки не перепробує радощі світського життя. На що Естер категорично заперечила: нехай би свого часу Іцик обрав такий шлях, не був би він таким коротким. Шацький не заводився з дружиною, дав Шмулеві час, і ось тепер юний вік узяв своє – хлопець категорично переглянув свої погляди на протилежні.

– До чого тут він? – Кошовий кивнув на Йозефа.

Рива знизала плечима, а Естер знову сплеснула руками:

– А хто? Скажіть, прошу пана – хто? Тата чорти носять хтозна-де! Він не каже, куди вибирається під вечір! Вертається глупої ночі, тхне горілкою і щось белькоче про ваші справи, пане Кошовий! Вей, синові є з кого брати приклад.

З надр житла долинув дитячий плач – це озвався Даніель, найменший у родині, п’ятирічний хлопчик, котрий капризував від самого народження. Він став для Риви та її меншої сестри Іди справжнім яблуком розбрату. Естер часто перекладала на доньок обов’язки глядіти Дені, вони ж шукали спосіб, як би зіштовхнути обов’язки одна на одну. Цікаво, що Іді вдавалося перегравати Риву частіше, ніж навпаки. Молодша виявилася хитрішою та спритнішою. Але час показав: від того потерпав лише хлопчик. Інстинктивно відчувши, що не потрібен сестрам, Дені навчися влаштовувати гармидер на рівному місці, тож Естер доводилося братися за сина самій. Це не звільнило дівчат від обов’язків глядіти найменшого. Він лише зробився прикрішим і в свої п’ять був погано керованим.

– Риво, йди допоможи сестрі з братом, – буркнула Естер.

– Я теж збиралася погуляти, – парирувала дівчина.

Пані Шацька похитала головою, приречено махнула рукою.

– Та йдіть уже. Всі від мене йдіть. Набридло вам удома, нудно з батьками, нічого не хочете. Бачите отой Содом у місті, весь отой гармидер, який зовсім не для жидів створений. Хоча жиди доклали до всього того руки та мізки. Йой, та робіть, що собі хочете. Повиростали, бач, Йозефе.

Рива озирнулася в глибину помешкання, звідки далі линув дзвінкий вимогливий голос Дені, потім підійшла до матері, обняла її. Естер машинально погладила доньку по голові, знову тицьнула пальцем на принишклого Шацького:

– Ти все одно мусиш дбати про дітей. Маєш стежити за ними, не лише гоцати Львовом, наче тобі завжди двадцять років.

– Ми погуляємо разом із Дені, – мовила Рива, відсторонилася й пішла геть.

По тому, як пустила йому бісики, Кошовий зрозумів: усе це гра, дівчина щось замислила. Чи сама, чи з Ідою на пару, хтозна. Щойно дорослі лишились самі, Клим пояснив, аби покінчити з цим:

– Пані Естер, я вкотре прийшов засвідчити повагу й підтвердити: вчора пан Шацький був зі мною. Навіть урятував мені життя.

Йозеф при цих словах гордо викотив груди вперед. Естер сплеснула руками, вираз обличчя миттю помінявся.

– Він урятував… Як-то? Шацький – і врятував?

– Ви зле знаєте свого чоловіка, – Кошовий перехопив ініціативу й почав наступ. – Подробиць не розкажу, бо не маю права. Але ось, гляньте ближче.

Нахиливши голову, Клим дозволив Естер роздивитися свою ґулю. Сам побачити власну потилицю не міг, та Бася докладно описала, як там воно виглядає.

– Ви впали?

– На мене напали, пані Естер. Підступно. Вночі. Аби ваш чоловік не опинися поруч, не нагодився вчасно, Бог знає, чи зміг би я вступити до вас сюди нині зі словами вдячності.

– Пити при тому обов’язково? – пані Шацька ніяк не могла заспокоїтися.

– Ми знімали напругу. Пригода небезпечна. До всього, пані Естер, ваш чоловік лиш пригубив. Тим обмежився. Знали б ви, яких чортів виписала мені за те моя панна!

Згадка про Басю остаточно змусила Естер Шацьку відтанути. Вона тішилася з грядущого Климового весілля. А те, що Барбара Райська народжена єврейкою, вважала якщо не особистою заслугою, то вже напевне – особистою перемогою.

– Вашу породу таки треба тримати в колючках. Сядьте собі дакус, пане Кошовий, дуже прошу.

Клим примостився навпроти Шацького і, дочекавшись, поки Естер на мить відволічеться, підморгнув. Той у відповідь витягнув губи й зобразив цмокання, кліпнувши обома очима. Все йшло так, ніби вчорашня нічна пригода обом наснилася.

– То ви розкажіть хоч, хто на вас напав, – нарешті поцікавилася Естер.

– Хотів би я знати, – Кошовий відповів чесно. – Почав уже думати, де й кому перейшов дорогу. Бо то не звичайний собі вуличний грабунок чи батярський вибрик.

Насправді Клим збирався продати пані Шацькій історію про те, як на нього напали грабіжники, він ледь відбився, а Шацький привів поліцію. З огляду