Читати книгу - "Інспектор і ніч. Бразільська мелодія, Богоміл Райнов"

двері ллється сяйво травневого ранку. Блідо-сірі стіни з гіпсовими прикрасами, темно-сірі оксамитові крісла, рожевий перський килим й обов'язковий круглий столик, призначений тільки для того, щоб займати місце. Оксамитові штори, також рожеві, лампа з шовковим абажуром… Що ще? Ага: широке зручне ліжко. Та про нього не буду розповідати. Бо на м'якій ковдрі, зігнувшись, як знак запитання, лежить мрець.

Огляд, зйомки, дактилоскопічні й трасологічні дослідження, складання протоколу — все це вже закінчено; фахівці зробили свою справу й пішли. В приміщенні лишилися тільки я й мій давній приятель — судовий лікар, якщо не брати до уваги варти біля входу. Поки лікар клопочеться біля свого мертвого пацієнта, я ще раз оглядаю кімнату, невеликий передпокій і балкон, щоб вилаштувати свої спостереження в певній послідовності.

— Як справи, старий? Чи виявив ще щось?

Лікар, як завжди, для більшої солідності не квапиться з відповіддю. Я втомлено зітхаю й витягаю пачку «Сонця», але на моє здивування мій приятель заперечливо хитає головою:

— Дякую, не курю!

— Нарешті хоч одна приємна новина, — бурчу я собі під ніс, припалюючи сигарету. — Це дасть мені чималу економію.

— Отруєння газом, та й усе, — каже лікар, пропускаючи повз вуха моє зауваження. — Навіть коли й щось більше, це виявиться тільки після розтину.

— Браво, — відповідаю я. — Ти спритно розкриваєш очевидні речі.

— А за речі загадкові платять гроші тобі.

— Мене цікавить, чи…

— … чи не приймав він перед сном снотворне, — закінчує замість мене Паганіні розтину трупів і недбало додає:— А втім, дай все-таки одну сигарету.

— Прощавай, економіє, — кажу, дивлячись, як він за звичкою порпається в пачці, вибираючи найм'якшу сигарету. — Ти, власне, відколи не куриш?

— Якщо й завтра не доторкнуся до цигарки, то буде два дні, — пояснює лікар і з насолодою кілька разів затягується.

Відтак закриває свою валізу, махає мені рукою й виходить з кімнати. Тепер я залишаюсь на місці злочину сам-один. Та не будемо поспішати з висновками. Поки що нам відомі такі факти.

Христо Асенов, комерсант, який ще до війни переселився в Німеччину, нині громадянин ФРН, кілька разів приїздив у якихось справах до Болгарії. Учора ввечері, приблизно о 21 годині, він пішов у ресторан «Балкан» разом із своєю знайомою Магдою Коєвою. Десь за півгодини до півночі Асенова запитала по телефону невідома особа. Трохи згодом у ресторані з'явився Філіп Манев, друг Коєвої, він намагається забрати її з собою, та оскільки Асенов заперечує, здіймає скандал. Манева й Коєву затримують, Асенов повертається в свою квартиру, де вранці його знаходять мертвим — отруєння газом.

Кімната Асенова має окремий вхід. Двері ведуть у невеличкий передпокій — праворуч туалет, ліворуч — широка ніша з кухонним столом і газовою плитою. Кран газової плити лишився відкритий, це й спричинилося до смерті пожильця.

Побіжний огляд дає підстави припускати, що це нещасний випадок: на столі стоїть бляшанка розчинної кави й пачка цукру, порожня чашка, сірники. На плиті — кавник, навколо кавника й під ним ще не висохла вода. Асенов, певно, вирішив приготувати каву, запалив газ, поставив воду, а сам тим часом заснув у ліжку; вода закипіла, пролилася з кавника, загасила вогонь, і смертоносний газ почав повільно заповнювати закрите приміщення.

Таке припущення можна обгрунтувати й іншими обставинами: двері кімнати замкнені зсередини. Балконні двері теж зачинені, хоч і не замкнені, але квартира міститься на п'ятому поверсі, отже, залізти на балкон з вулиці не так просто. Перш ніж одягти піжаму, Асенов старанно склав свій одяг на стільці. Цей стілець стоїть за крок від балконних дверей. У внутрішній кишені піджака знайдено паспорт і гаманець мертвого з досить великою сумою болгарських левів і тридцятьма західнонімецькими марками. Якщо метою вбивства — припустимо, що це вбивство, — була крадіжка, незрозуміло, чому вбивця вирішив піти на такий ризик і скористатися газом. Адже для цього йому треба було не тільки проникнути на балкон, а й здійснити ще кілька додаткових операцій: пройти через усю кімнату, щоб дістатися до газової плити, потім у той самий спосіб повернутися назад, і це за реальної небезпеки, що квартирант щохвилини міг прокинутися; відтак зачинити балконні двері, щоб у кімнаті утворилася висока концентрація газу, довго чекати на балконі, після цього відчинити двері й знову чекати, поки вивітриться газ, і нарешті тільки тоді викрасти гроші чи коштовності, які, можливо, були в кишенях мерця. Важко чимось пояснити ці зайві й небезпечні маніпуляції, коли злодієві досить було дочекатися, поки Асенов засне, а потім простягти з балкона руку й вибрати з кишень піджака, який висить на стільці, все, що там було. Це за умови, що крадій звичайно рідко коли вбиває. І що в даний момент немає жодного доказу крадіжки.

Немає, принаймні зараз, і аргументів на користь того, що Асенова могли вбити з якихось інших мотивів, наприклад, з помсти. Він виріс у Бургасі, виїхав з країни ще юнаком у 1939 році. Наскільки нам відомо, він не мав у Болгарії ніяких родичів і знайомих. Скандал з Маневим? Цей інцидент треба детально вивчити. Та хоч би що там сталося, Манев і Коєва були затримані, коли Асенов був ще живий і здоровий, і вони й досі перебувають під наглядом міліції, отже, поки що лишаються поза грою.

Можливість самогубства теж малоймовірна. Коли в людини на думці самогубство, вона не стане варити каву. І потім, які є причини для самогубства? Те, що в нього намагалися відбити дівча? Така версія не витримує ніякої критики.

На перший погляд, найімовірнішим здається нещасний випадок: закипіла вода, залила вогонь і т. д. Але перший погляд часто оманливий, бо він вихоплює тільки те, що лежить на поверхні. А копнеш глибше — і починають виникати запитання.

Коли відчинили замкнені зсередини двері — на щастя, це зробили не занадто запопадливі сусіди, а наші працівники — відразу ж виявилося, що концентрація газу в кімнаті дуже низька. Звичайно, за час, що минув, вона могла знизитися сама по собі, але навряд чи в