Читати книгу - "20 000 льє під водою, Жюль Верн"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Наутілус» прямував курсом ост-норд-ост на глибині п'ятдесяти — шістдесяти метрів зі швидкістю дванадцяти миль на годину.
Десяте листопада минуло також без особливих змін. Ніхто з команди не попадався мені на очі. Нед і Консель майже цілий день пробули разом зі мною. Вони й собі дивувалися на відсутність капітана Немо. Чи він не заслаб? Або, чого доброго, змінив свої наміри щодо нас?
Та, зрештою, як зауважив Консель, нам і трохи не уймали волі, нас годували смачними стравами. Капітан Немо додержував умови. До того ж у незвичнім нашім становищі відкрилося стільки прекрасного, що ми й поготів не мали підстав нарікати на свою долю.
Одинадцятого листопада вранці, відчувши, як у «Наутілусі» війнуло свіжим повітрям, я догадався — ми випливли на поверхню океану поповнити запаси кисню. Я хутко зійшов трапом на палубу.
Була шоста година. Погода видалась хмарна, море було сіре, але спокійне; вода ледь леліла. Я так сподівався зустріти капітана Немо! Чи вийде він на палубу? Та я зауважив тільки стерничого, ув'язненого в своїй скляній буді. Всівшися на узвишші, що його утворювало днище човна, я з насолодою вдихав насичене сіллю повітря.
Мало-помалу сонячні паруси пробилися крізь туман. На обрії сходило осяйне світило. Море під його променями запалало, як порох. Забагряніли розвіяні в висоті хмари, а численні малі хмаринки, що їх звуть баранцями, звістували вітряну днину.
Та що важить вітер «Наутілусові», якому не страшні бурі!
Я милувався сходом сонця — таким величним, таким радісним, коли раптом почув чиїсь кроки.
Я намірився вітати капітана Немо, але то був його помічник, котрого я вже бачив за першої зустрічі з господарем судна. Він вийшов на палубу і, здавалося, не помітив мене. Приклавши до очей потужного бінокля, він пильно обдивлявся обрій. Потому підійшов до люка й сказав кілька слів. Вони добре мені запам'яталися, бо згодом я щоранку чував їх за тих самих обставин. Ось вони:
«Nautron respoc Jorni virch!»
Що то за фраза, я не можу сказати.
По цих словах помічник спустився донизу. Я подумав, що «Наутілус» почне занурюватися. Тому й собі зійшов у судно і попростував до каюти.
Так збігло ще п'ять днів. Щоранку я виходив на палубу. Помічник промовляв ту саму фразу. Капітан Немо не з'являвся.
Я вже вирішив був, що більше його не побачу, але 16 листопада, увійшовши разом із Недом і Конселем до своєї каюти, помітив на столі адресованого мені листа.
Я нетерпеливо розгорнув його. Листа було написано по-французькому, але літери скидалися на німецьку готику.
«Панові професору Аронаксові. На борту «Наутілуса».
16 листопада 1867 р.
Капітан Немо запрошує пана професора Аронакса взяти участь у полюванні, що відбудеться завтра вранці в його лісах на острові Креспо. Він сподівається, що нічого не завадить панові професору прийняти запросини. Капітан буде радий, коли й професорові супутники приєднаються до компанії.
Командир «Наутілуса» капітан Немо».
— Полювання! — вигукнув Нед.
— І то в лісах на його острові Креспо! — додав Консель.
— Виходить, що він висідає на землю? — спитав Нед Ленд.
— Здається, ясно сказано, — відповів я, перечитавши листа.
— Прекрасно! Треба прийняти запросини, — сказав канадець. — Тільки б вийти на землю, а там ми вже щось придумаємо. До того ж я не відмовлюся поласувати шматком свіжої дичини.
Не сушачи собі голови над тим, як узгоджується капітанова неприязнь до островів та суходолів із його запросинами на полювання в лісах Креспо, я обмежився відповіддю:
— Спершу подивимося, що то за острів Креспо.
Я взявся розглядати карту і тут же під 32°40′ північної широти та 167°50′ західної довготи знайшов острів, що його 1801 року відкрив капітан Креспо і який на старих іспанських картах називається Roca de la plata, себто — «Срібна скеля». Ми перебували за тисячу вісімсот миль од вихідної точки, отже «Наутілус» трошки відхилився од заздалегідь передбаченого курсу на південний схід.
Я показав своїм супутникам цю невеличку скелю, загублену на півночі Тихого океану.
— Коли капітан Немо і сходить вряди-годи на землю, — сказав я, — то обирає найвідлюдніші острови.
Нед Ленд мовчки хитнув головою, і вони обидва вийшли. По вечері, що її подав мовчазний і байдужий стюард, я ліг спати, трохи занепокоєний.
Прокинувшись уранці сімнадцятого листопада, я відчув — «Наутілус» стоїть нерухомо. Я хутко зодягнувся й вийшов до великого салону.
Там очікував на мене капітан Немо. Підвівшись, він привітався зі мною і спитав, чи згоден я його супроводити.
А що він і словом не прохопився про свою восьмиденну відсутність, я й собі його не розпитував, а просто відповів, що я та мої супутники готові йти на полювання.
— Одначе, капітане, — додав я, — дозвольте запитати вас про одну річ.
— Будь ласка, пане професоре; коли зможу, відповім вам.
— Як воно сталося, капітане, що ви, порвавши усякі стосунки із землею, раптом посідаєте ліси на острові Креспо?
— Пане професоре, — відповів капітан, — мої ліси не потребують сонця — ні його проміння, ані тепла. Там не водяться ні леви, ні тигри, ні пантери, ані будь-які інші четвероногі. Про мої ліси знаю я один. Це не земні ліси, а підводні.
— Підводні ліси?! — вигукнув я.
— Так, пане професоре.
—
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою, Жюль Верн», після закриття браузера.