Читати книгу - "20 000 льє під водою, Жюль Верн"

— Смачна риба! — сказав Нед Ленд.

— Другий — селахії; їхні зябри подібні до зябрових отворів круглоротих, тільки з рухомою нижньою щелепою. Підряд найбільший у класі. Ділиться на дві родини. Представники: акули й скати.

— Що! Акули й скати в однім підряді? Ну, друже Конселю, в інтересах скатів, не раджу вам кидати їх разом до однієї банки.

— Третій, — вів далі Консель, — осетрові, що їх зябри відкриваються, як звичайно, однією щілиною, котра прикривається зябровою покришкою. До підряду належать чотири види. Представник: осетер.

— О! Любий Конселю, ви приберегли на кінець найсмачніше — принаймні як на мене. І то все?

— Атож, любий Неде, — відповів Консель. — І запам'ятайте: знати все це — ще нічого не знати, бо родини діляться на роди, види, різновиди…39

— Друже Конселю, — озвався гарпунер, зазирнувши в вікно, — ось вам і різновиди!

— Еге ж, риби! — вигукнув Консель. — Геть-чисто акваріум!

— Ні! — заперечив я. — Бо акваріум не що інше, як клітка, а ці риби вільні, ніби птахи в небі.

— Ану-бо, друже мій Конселю, назвіть їх, назвіть! — мовив Нед Ленд.

— Ну, це не з моєї галузі,— відмагався Консель. — Це вже справа пана професора.

Авжеж, добра душа, завзятий класифікатор, Консель не був натуралістом, і я не певен, чи одрізнив би він тунця від макрелі. Натомість Нед Ленд міг зразу назвати будь-яку рибу.

— Баліст, — сказав я.

— І то баліст китайський! — докинув Нед Ленд.

— Рід балістів, родина твердошкірих, підряд зрослощелепних, — бубонів Консель.

Справді, з них двох разом вийшов би пречудовий натураліст.

Канадець не помилився. Зграї китайських балістів з плескуватим тулубом, зі шпилькою на спинному плавцеві вигравали навколо «Наутілуса», наїжачивши колючки, що стирчали чотирма рядами обабіч хвоста. Годі й уявити щось гарніше над їхню шкіру, сіру на спині, білу на череві, з золотавими цятками, що ряхтіли в темних струменях.

Поміж балістами, наче полотнища, гнані вітром, шастали скати; серед них, на мою велику втіху, я пізнав китайського ската з жовтавою спиною, ніжно-рожевим черевом і трьома шпичаками над оком; це воістину невиданська риба, і свого часу навіть Ласепед не вірив, що вона існує, бо бачив цього ската тільки в одному альбомі японських малюнків.

Дві години підводне військо супроводило «Наутілус». У цьому барвистому мінливому рої я помітив зеленого губаня, барабульку, помальовану двома чорними смугами, білого бичка із закрученим хвостом та фіолетовими цятками на спині, японську скумбрію, чарівну макрель тутешніх вод із блакитним тілом та сріблястою головою, блискучих лазуровиків, сама назва яких замінює докладний опис, спар пругастих із різнобарвними плавцями — блакитними і жовтими, спар смугастих із темним кільцем на хвості, спар, зграбно підперезаних шістьма пасами, трубкоротих, що їх рот подібний до дудочки, або морських бекасів — деякі з них сягають метра завдовжки, японських саламандр, мурен єхиднів, шестифутових гадюк із маленькими жвавими очима та вишкіреною зубастою пащекою.

Вкрай захоплені, ми любувалися на це видовище. Нед називав риб, Консель класифікував їх, а я милувався з їхніх жвавих рухів та зграбних форм. І не скажеш, яка краща. Ніколи не випадало бачити мені цих риб живими, та ще й у їхній природній стихії.

Я не описуватиму всіх різновидів, що промайнули перед нашими зачудованими очима, всього багатства Японського та Китайського морів. Риб — а їх було, як птахів у повітрі,— приваблювало, безперечно, електричне сяйво.

Зненацька в салоні спалахнуло світло. Металеві віконниці засунулися. Дивне диво зникло. Та я ще довго сидів замріяний. Згодом мій погляд упав на прилади, що висіли по стінах. Компас і далі показував курс норд-ост, манометр — тиск п'ять атмосфер, що відповідав п'ятдесятиметровій глибині, а електричний лаг — швидкість п'ятнадцять миль на годину.

Я очікував капітана Немо. Але він не з'являвся. Хронометр показував п'яту годину.

Нед Ленд і Консель пішли в свою каюту. Я повернувся до себе. На столі вже стояв обід — юшка з ніжного м'яса морської черепахи, білошкіра округла барвена — її печінка вважається за найвишуканішу страву — та філе риби з родини окуневих, котре видалося мені смачнішим за філе лосося.

Вечір минув за читанням, писанням та роздумами. Потому мене став змагати сон, я послався й заснув як убитий. А «Наутілус» тим часом линув стрімкою течією «Чорної ріки».

Наступного дня, дев'ятого листопада, я прокинувся, проспавши аж дванадцять годин. Консель, заведеним звичаєм, зайшов спитатись, як «панові професору спалося», й запропонувати свої послуги. Його друг канадець ще й досі спав, так ніби в нього зроду іншого клопоту не бувало.

Я не заважав добрязі правити теревені, відповідаючи зрідка й невгаразд. Мене бентежило те, що капітан не з'явився вчора до салону, і я чекав на зустріч із ним сьогодні.

Я вбрався в свій одяг з бісусової тканини. Консель спитав, що то воно за крам. Я пояснив йому, що тканину цю тчуть із блискучих шовковистих ниток; ними чіпляється до скель мушля «пінна», якої рясно водиться біля берегів Середземного моря. За давніх-давен із бісуса виробляли чудову тканину, а згодом — рукавички, бо він м'який і дуже теплий. Отже, команді «Наутілуса» не треба було ні бавовни, ні шовкопрядів, ні овець — саме море дбало про те, щоб настачити їй одяг.

Убравшись, я вийшов до салону. Там було порожньо.

Я допався врешті до конхіологічних скарбів, зібраних у вітринах: длубався в гербаріях, повних рідкісних морських рослин, що, навіть засушені, зберігали принадну свіжість своїх барв.

Минув