Читати книгу - "Материками й океанами"

товариству. В ній Кропоткін, проаналізувавши рух арктичної криги і течії, теоретично довів, що десь на північ від Нової Землі, є великий острів або архіпелаг. Тільки недавно, 1961 року, вдалося встановити, що за кілька років до Кропоткіна те ж саме припускав і російський моряк Микола Шіллінг. Проте саме Кропоткін, палко вірячи у вірогідність гіпотези, наполягав, щоб у полярні води послали експедицію на пошуки невідомого архіпелагу. Але міністерство фінансів відмовилось дати гроші.

До Нової Землі вирушила не російська, а австрійська експедиція. І скоро телеграф розніс сенсаційну новину: австрійці знайшли теоретично відкритий Шіллінгом і Кропоткіним архіпелаг! Його назвали Землею Франца-Йосифа…

Але якби навіть після своїх сибірських подорожей і зроблених за цей час відкриттів Петро Олексійович Кропоткін не здійснив би більше нічого видатного, то й тоді його ім'я залишилось би окрасою вітчизняної і світової науки.

КУРС — НАВКОЛО СВІТУ

Книгу цю ви, звичайно, знаєте. Парусний корабель на її обкладинці мчить кудись у далину, обіцяючи читачеві зустрічі з штормами, стоянки біля берегів чужих країн, знайомство з чудесами тропічних морів і ще багато-багато чого.

Цій книзі рідко доводиться відпочивати на бібліотечній полиці. Уже не одне покоління читачів насолоджується захоплюючою розповіддю про далеке плавання російських моряків. «Фрегат «Паллада» — палають золоті літери на оправі книги, що її написав майже сто років тому Іван Олександрович Гончаров.

Живі враження, яскраві картини природи, влучні малюнки звичаїв різних народів захоплюють читача з перших розділів «Фрегата «Паллады», і не без жалю перегортає він останню сторінку.

Ви, мабуть, уже читали, а якщо не читали, то обов'язково прочитайте цю прекрасну книгу. Тут ми не збираємось її переказувати, а тільки доповнимо опис подорожі, талановито зроблений письменником, тим, що стало відомо із неопублікованих листів, спогадів друзів, звітів морського відомства уже через багато років після виходу в світ «Фрегата «Паллады». Коротко розповімо і про те, як створювалася сама книга.

Ви побачите, що насправді плавання «Паллады» було набагато важче, ніж це описано в книзі. Гончаров відзначався винятковою скромністю. Він боявся, що опис всіх небезпек плавання мимоволі може показати в героїчному світлі і самого автора. Він весь час глузує з себе, зображуючи себе таким зніженим, розпещеним паном, незадоволеним тим, що його позбавили звичного комфорту і спокою.

«Між моряками, — пише він, — позіхаючи, апатично, ліниво дивиться в «безкрайню далину» океану літератор, гадаючи про те, чи гарні гостиниці в Бразілії, чи є пралі на Сандвічевих островах, чим їздять в Австралії».

Ні, не такий був автор «Фрегата «Паллады», і зовсім не так уже багато дбав він про свої зручності…

* * *

Влітку 1852 року в Петербурзі багато говорили про експедицію віце-адмірала Путятіна, яка мала вирушити в кругосвітнє плавання і відвідати береги Японії.

Якось розмова про це зайшла і в будинку відомого художника Майкова. З сім'єю Майкових Іван Олександрович Гончаров приятелював давно й міцно. Він проводив вечори в їхній затишній вітальні, де часто збирались поети і художники. Цього разу були лише свої. Хазяйка, розповідаючи про експедицію, яка має відбутися, зауважила між іншим, що адмірал шукає секретаря, який міг би потім описати всю подорож.

— От вам би запропонувати! — зі сміхом сказала вона, звертаючись до Гончарова, котрий, як завжди, спокійно сидів у глибокому кріслі.

— Мені? Що ж, я б пристав на цю пропозицію, — відповів той.

Всі засміялись, а за хвилину вже забули про цю розмову.

Але через кілька днів серед друзів Гончарова поширилась звістка, яка їх здивувала. Іван Олександрович справді збирається мандрувати навколо світу і домагається, щоб його призначили секретарем експедиції.

Кругосвітнє плавання — але ж це розлука з батьківщиною, з близькими років на два, а то й на три! А небезпеки! А нестатки? Як погодиться на це людина, яка за сорок років свого життя не здійснила жодної великої поїздки хоч би по рідній країні? І чи не він говорив про себе, що свою спокійну кімнату залишає тільки за крайньої потреби і завжди з жалем? Нарешті, адже Іван Олександрович після «Звичайної історії» задумав написати ще два романи і вже давно працює над одним з них. Значить, кинути і це?

Гончаров і сам ніби був не дуже твердий у своєму намірі. Справді, в морі йому буде важко. Та й відповідальність велика: треба потім розповісти про плавання, розповісти так, щоб було багато поезії, вогню, барв. Сумніви в своїх силах не давали йому спокою. І все ж він вирішив їхати.

— Я давно мріяв про таку подорож, — говорив він. — Можливо, з тієї хвилини, коли вчитель сказав, що коли їхати від якої-небудь точки безупинно, то повернешся до неї з другого боку. Мені захотілось поїхати з правого берега Волги, на якому я народився, і повернутися з лівого. Захотілось побувати там, де вчитель показував на карті екватор, полюси, тропіки… І раптом тепер несподівано воскресли мрії, згадались давно забуті кругосвітні герої. Раптом і я слідом за ними можу помандрувати навколо світу! Всі мрії і надії юності — ні, сама юність повернулась до мене!

І письменник згадав рідний Сімбірськ, де яблуневі садки збігають по крутому схилу до Волги. Пригадався йому кам'яний будинок, подвір'я, заросле травою, і флігель, де жив на спокої старий моряк Трегубов. Як чудово було забратися до нього в кабінет, помацати компас, секстант, хронометр! А старий, який до нестями любив маленького Ваню, садовив його собі на коліна і починав нескінченну розповідь про мандри по білому світу.

Навчивши Ваню грамоті, він давав йому книжки про подорожі. Ваня йшов по Камчатській землі разом з Крашенінниковим, плавав у блакитних морях на кораблі Кука, брів з караваном Мунго-Парка по Африці.

— Отакий клопик, а точить книжку за книжкою! — дивувався і радів старий моряк. Потім додавав зітхаючи — Ех, Ваню, от якби ти, як підростеш, зробив хоч чотири