Читати книгу - "Апгрейд для Всесвіту"

що відсвітило свій строк, укотре вже на її пам’яті занурювалося в курну суспензію обрію, сплющуючись, а потім і розмазуючись через цілковиту безглуздість підземного горіння, і починали настроювати інструменти підпільні дикуни, і виряджалися руді пританцьовуючі дівки, які розоряли чоловіків, — під сонні теплі сутінки пили вони вчотирьох чай із трав; трави здавалися розпареною червоною рибою, а свіже варення блищало і вабило теплою жертовною кров’ю. Причому молодий чоловік, імені не пам’ятаю, який звик до напоїв міцних і підбадьорюючих, усе-таки не тільки з ввічливості розділяв застілля. Він поглядав очікувально і смакував питво; усміхався; далі дуже хвалив саджанці, а вже взявшись хвалити, спритно переходив від предмета до предмета, виявляючи неабияку винахідливість у доказах і видатну сміливість у визначеннях; не перестаючи ґрунтовно прихвалювати все довкола, молодий чоловік дивував безсовісною ніжністю епітетів.

Очі нахлібниці сяяли. Нехай хоча б упівсили, та все-таки випромінювали вони принадно хиже світло нещадної і стабільної надії.

Четвертим завсідником був нерухомий громадянин у кощієвих літах, який умів багато чого і серед багато чого — смачно боротися зі суничним супом у галушках на мінтаєвому соку, щедро розхвалювати рагу з тельбухів банкового удава, нашпигованого пряним шоколадом, грубо намазувати хлібобулочним джемом гарячу ананасну скибу, а також сидіти, мовчати, присьорбувати з фужера і нечастим та влучним словом уривати порожню балаканину подруг. За що і поважали його безмірно. Господиня з нахлібницею душі не чули в міжзоряній порожнечі бесід, у ковзанні з гірки, у довжелезних розмовоньках на теми, що далекі від цікавих. Вони з легкістю віддавалися своїй гріховній забаві будь-якої години дня (та й у пітьмі їм це теж вдавалося) — словесний самоплив раптом проривав греблі, зірки починали хитатися і дзеленькотіти. Чоловік, волевиявлення якого приборкувало їхню пристрасть, набував статусу вищої істоти.

Віконниці залишалися зачиненими, бо вулична хвиля прибоєм накочувалася на міцні фасади, і ніхто не бажав ризикувати безпроблемною рівномірністю буття. От іще! Справ по горло і без них, поганців. Рибок не забували погодувати і цитрину не забували підлити. На події відгукуватися не забували, нічого не забували. Рибки відповідали первісною булькатою прихильністю, щебетали беззвучні русалчині слова, вірили всьому. Акваріум, зелений абажур, пухирці, гнучка пластмасова трубка, безупинний плин повітря, спотворені кубом води потойбічні предмети. Принаймні зелений пасує і не старить. Кольоровий телевізор — це як? окуляри начепити, як у стерео? У наших рамах жучок завівся. Американці даремно заспокоїлися: кажу вам, наших одразу на Марс пошлють. Окрім бітлів (вони, здається, назовсім розлучилися) є й інші: «Роллінг Стоунз», «Ху»… — Кляті імперіалісти! — відповів він, недочувши. Далися йому імперіалісти. Та хто вони для нас? Ну, вороги. Непогані вороги: надійні, необтяжливі. Серденько Пол з жіночкою заснували власну групу, всім би так. Сміхота.

Застільні співи, танці по колу. Відшукали на небі зірки й угамувались, а тоді розсаджувалися знову, міняли фужери на чашки. Пузатенькі бочечки в полотняному мішечку, хвилююча цифрова магія, яскраво-жовте коло на скатертині, виразні слова, перевідображення змісту в акустичному лабіринті поверхонь, що іскряться під лампою. Пошук можливостей, астральний запах бамбукового десерту, синтезованого із загальнодоступних маринадів, неабияка інтрига чесної гри, калейдоскоп реалізованих несподіванок і драма промаху. Суперництво за вуаллю — непомітне, як дряпаюча ласка. Адаптовані до домашньої нумерології аркуші картону, доброчесний азарт, тихий непомітний екстаз на древньому, до блиску відполірованому табуреті біля торшера, під книгами і дзеркалами, де клубки вовни, пряжа та спиці, настінне радіомовлення, статуетка призабутого божества, у вазонах квіти, які не розпускаються, пилюка, що втоптується щогодини — і знак питання у схованих щілинах, у неживих закутках, у закинутих резервних порожнинах приміщення.

Знак запитання, який нав’язливо спливає з несподіваної тиші, начебто недоговорений віршований рядок. Влізлива сусідка не допускалася до таїнства: її малахольне сімейство опиралося вторгненню центральної квартири на свою територію, і їй залишалося лише облизуватися, заскочивши під якимось сміховинним приводом у самий розпал дійства. Їй наливали трішечки з чого залишиться, вона торохкотіла про ціни і шмаття, їй і на гадку не спадало спершу послухати, про що йдеться. Молодий чоловік цими днями виходив перекурити і знову над кронами виявив червону хмарку. Як, даруйте, ви представилися? так-так, пане добродію, будьмо знайомі, не весь же вік «викати», усе ж таки не чужі ми тепер. Тепер.

2

Листок настінного календаря, стаття на двадцять рядків: «Що ж таке час? Час — це фізичний параметр». Усе, що діється, діється у часі. Ахіллес завжди наздожене черепаху, а черепаха — свого Ахіллеса.

Учора він повідомив, що листя вже жовтіє, що врожаї непогані й пси біжать тротуарами мовчки, без дзявкання, незлобливі вгодовані пси, жити можна; люди? от саме їх і не видно, роз’їхалися хто куди, хто у справах, хто так, сидіти та телевізор дивитися; кажуть, горілка подорожчала. Кажуть! Мало що кажуть… Я старшина запасливий, мені вистачить перечекати події, а грошима нехай розпоряджається Павло. З ним легко і на відстані, пощастило нам із ним. До початку зими старшина пішов, та воно й не дивно: чоловік показний, при ділі, чого ж йому в світлиці бідувати. І так він до останнього тримався, на прив’язі тримав почуття обов’язку; що він має почувати, коли так прив’язався до дому? Ночами вона не спала, усе розглядала імлу, і їй зовсім не хотілося плакати. Вітер підвивав її думкам, гілля стукотіло об віконниці. Він повернувся і зрізав липу: липа, взагалі-то, дерево потрібне, але не завжди делікатне. Лапи її загребущі забирають у нас повітря, і якщо дивитися в морозяну ніч крізь них на місяць, легко розгледіти безліч зчеплених кіл: зачаровані гілки ці повторюють ходу місяця і форму грудей; місячний промінь скрадається постіллю у гарячій лихоманці передчуття; зірки загортаються в іній; але ось уже все позаду.

П’ятою виявилася вульгарна спритна особа, вона не затрималася, разом із нею зникнув молодий чоловік; нахлібниця не на жарт зайнялася східною медитацією — і теж утратила сон. Немов сніг на голову впала зненацька неждана весна, у кухні відвологли стіни. Довелося клопотатися, роздобувати й нашвидку шкребти-білити. Заразом облицювання зробили і млявоточний кран зцілили. До облицювання — прості зручні меблі, не в панчоху ж складати; кухонний куточок, гарна назва, вона чи то вже в моді,