Читати книгу - "Поріг безсмертя"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Я не зможу прийняти такої пропозиції. Закон забороняє вести оправу супротивної сторони. Та й, зрештою, це суперечить етиці…
— Можливо, ти й маєш рацію, — зітхнула Катерина. — Я, на жаль, не знаю законів. Але так чи інакше, будь сьогодні пополудні в Пунто-де-Віста.
— Я нічого не розумію, і все це дедалі менше мені подобається…
— Слухай уважно! Приїхавши в Пунто-де-Віста, зайди до Альберді і почекай там Маріо. Можливо, він прийде не сам, а пришле свого товариша, сільського хлопця. Звуть його Ігнасіо. А втім, священик його добре знає. Альберді скажи, щоб він не хвилювався за небожа. Коли він не прийде сам, ти зустрінешся з ним в інституті у Боннарда. Маріо або Ігнасіо скажуть тобі, як туди дістатися, щоб тебе не помітили люди да Сільва. Оце, власне, і все.
Я дратувався дедалі дужче.
— Не знаю, чи повинен я взагалі зустрічатися в Боннардом. Навіть коли відмовлюся вести справу де Ліма.
— Мені відомо, що професор поводився з тобою не вельми ввічливо, але то було непорозуміння. Тепер усе гаразд. Він ладний навіть вибачитись!
— Не про те йдеться. Я зв'язаний фаховою таємницею.
— Можу тебе запевнити, що ні я, ні Боннард не збираємося витягати з тебе будь-яких довірених тобі родиною де Ліма секретів.
— То чого ж я маю туди їхати, та ще й таємно?
— Дізнаєшся на місці.
— Я можу наразитися на серйозні неприємності…
— Звичайно, наразишся, коли й далі дозволятимеш де Ліма водити себе за носа, — непривітно відповіла вона.
— Поки що водиш мене ти! А найгірше — я не знаю, чого ти хочеш.
— Приїдеш — дізнаєшся.
— Невже підтвердилася твоя гіпотеза?
— Ні, ні! — квапливо заперечила Катерина. — А сеньйору де Ліма запитай ще при нагоді, що сталося з рукописом роману «Вежа без вікон». Мене цікавить, як вона на це зреагує.
— Я й справді не знаю, що мені робити… — Передусім виспатися!
Катерина поклала трубку.
Порада була до речі, але здійснити її було важко. Надто багато сумнівів лізло в голову. Тільки після сьомої мене зморив нервовий неглибокий сон.
Прокинувся я перед десятою. Я залюбки поспав би ще кілька годин, але, звичайно, це залежало не від мене. Тому я тільки прийняв душ і зателефонував родині де Ліма, сповіщаючи про свій візит. Трубку взяла сеньйора Долорес. Вона була в доброму гуморі і говорила щось про приголомшливе враження, про благочинного Алессандрі, про повернення Маріо додому, але розповідь її була хаотична, і я не дуже второпав, що до чого.
Дорогою я заїхав у бар випити кави. Біля мене, коло шинквасу, стояв якийсь чоловік і читав газету. Я глянув йому через плече і мало не впустив чашки. На першій шпальті газети я побачив заголовок великими літерами:
«Злочин в інституті імені Бурта»…
Під ним дрібніше:
«Розкритий через шість років слідчими органами.
Знаменитого письменника Хосе Браго протягом багатьох місяців піддавали нелюдським експериментам».
Я так різко поставив чашку, що недопита кава розлилася по шинквасу, і вибіг на вулицю. Кіоск стояв біля входу до бару. Я купив кілька газет і заходився їх гортати. Всюди — величезні заголовки про «Злочинні експерименти», які провадилися в інституті імені Бурта, про ексгумацію останків Хосе Браго і наслідки експертизи професора Гомеза; навіть про те, що перед смертю письменник вернувся в лоно святої церкви.
Я сів у машину і почав читати уважніше. Тепер я помітив, що тон преси не одностайний. Перед у роздуванні сенсації і нападках на інститут Бурта вела бульварна преса, і це було зрозуміло. Чимала за обсягом щоденна газета християнсько-демократичної партії «Темпо» була багато обережніша і поміркованіша, взагалі не вживали слова «злочин» і обмежувалася напівофіційними заявами слідчих органів. Про навернення Браго священиком Альберді побіжно згадувалось на другій сторінці. Ще стриманіша була урядова преса, особливо газети лівого ухилу.
Зрештою, повідомлення справді були скупі і, коли не брати до уваги репортерських домислів і пліток, навіть про наслідки судово-медичної експертизи можна було довідатися тільки те, що в черепі Браго є чимало отворів, існування яких важко пояснити потребами лікувальних процедур.
Знімків було небагато. «Нотісіас де Ультіма Хора», звичайно, надрукувала знімок розкритої труни. Велика біла стрілка показувала на хрестик у руках небіжчика. Одна з газет помістила також фото, на якому були ми з священиком Альберді. До того ж мене охрестили адвокатом приватного обвинувача. Прізвища де Ліма ніде не згадувалося. Так само я майже ніде не знайшов і прізвища Боннарда. В основному напад було скеровано на інститут Бурта як юридичну особу. Єдиний виняток — коротка стаття на першій сторінці популярної газети «Експрессо» під заголовком: «Чому потурають злочинним експериментам?» Автор статті не відповідав на своє запитання, але прозоро натякав, що деякі високопоставлені особи знали про експерименти в інституті Бурта, а також, що директор інституту, професор Боннард, має впливових друзів.
Переступаючи поріг квартири родини де Ліма, я вже наважився поставити питання відкрито.
— Що з вами скоїлось? — запитала господиня, проводжаючи мене до вітальні. — Я чекаю на вас майже годину. А ви обіцяли, що будете через п'ятнадцять хвилин.
— Де ваш чоловік?
— Ось-ось має повернутися. Він хоче неодмінно побачитися з вами, перш ніж ви подасте офіційний позов… Прошу вас, сідайте, сеньйоре адвокате.
— Маріо вдома? — спитав я, сідаючи в крісло.
— Звідкіля?.. Я ж вам казала, що благочинний Алессандрі привезе його після обіду. Я дала телеграму братові.
— Ваш син в інституті Бурта!
Враження було приголомшливе. Сеньйора Долорес якусь мить стояла, дивлячись на мене широкими з подиву й страху очима, потім важко опустилася в крісло.
— Я знала, ще так буде! — раптом
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поріг безсмертя», після закриття браузера.