Читати книгу - "«…Моє дружнєє посланіє». Вибрані твори"

сватати стали, А у мене, як на теє, И рушники вже ткались. От-от була б подавала, Та лихо зостріло! Вранці-рано, в Пилипівку, Якраз у неділю, Побігла я за водою… Вже й криниця тая Замуліла і висохла! А я все літаю!.. Дивлюсь – гетьман з старшиною. Я води набрала Та вповні шлях і перейшла; А того й не знала, Що він їхав в Переяслов Москві присягати!.. І вже ледви я, наледви Донесла до хати Оту воду… Чом я з нею Відер не побила! Батька, матір, себе, брата, Собак отруїла Тію клятою водою! От за що караюсь, От за що мене, сестрички, І в Рай не пускають. II А мене, мої сестрички, За те не впустили, Що цареві московському Коня напоїла В Батурині, як він їхав В Москву із Полтави. Я була ще недолітком, Як Батурин славний Москва вночі запалила, Чечеля убила, І малого, і старого В Сейму потопила{72}. Я меж трупами валялась У самих палатах Мазепиних… Коло мене І сестра, і мати Зарізані, обнявшися, Зо мною лежали; І насилу-то, насилу Мене одірвали Од матері неживої. Що вже я просила Московського копитана, Щоб і мене вбили. Ні, не вбили, а пустили Москалям на грище! Насилу я сховалася На тім пожарищі. Одна тілько й осталася В Батурині хата! І в тій хаті поставили Царя ночувати, Як вертавсь із-під Полтави. А я йшла з водою До хатини… а він мені Махає рукою. Каже коня напоїти, А я й напоїла! Я не знала, що я тяжко, Тяжко согрішила! Ледве я дійшла до хати, На порозі впала. А назавтра, як цар вийшов, Мене поховала Та бабуся, що осталась На тій пожарині, Та ще й мене привітала В безверхій хатині. А назавтра й вона вмерла И зотліла у хаті, Бо нікому в Батурині Було поховати. Уже й хату розкидали І сволок з словами На угілля попалили!.. А я над ярами І степами козацькими І досі літаю! І за що мене карають, Я й сама не знаю! Мабуть, за те, що всякому Служила, годила… Що цареві московському Коня напоїла!.. III А я в Каневі родилась. Ще й не говорила, Мене мати ще сповиту На руках носила, Як їхала Катерина В Канів по Дніпрові. А ми з матір'ю сиділи На горі в діброві. Я плакала; я не знаю, Чи їсти хотілось, Чи, може, що в маленької На той час боліло. Мене мати забавляла, На Дніпр поглядала; І галеру золотую Мені показала, Мов будинок. А в галері Князі, і всі сили, Воєводи… і меж ними Цариця сиділа. Я глянула, усміхнулась… Та й духу не стало! И мати вмерла, в одній ямі Обох поховали! От за що, мої сестриці, Я тепер караюсь, За що мене на митарство И досі не пускають. Чи я знала, ще сповита, Що тая цариця — Лютий ворог України, Голодна вовчиця!.. Скажіте, сестриці? «Смеркається. Полетимо Ночувати в Чуту. Як що буде робитися, Відтіль буде чути». Схопилися, білесенькі, І в ліс полетіли, І вкупочці на дубочку Ночувати сіли. Три ворони

1

Крав! крав! крав! Крав Богдан крам. Та повіз у Київ, Та продав злодіям Той крам, що накрав.

2

Я в Парижі була Та три злота з Радзивілом Та Потоцьким пропила.

3

Через мост идет черт, А коза по воде. Быть беде. Быть беде. Отак кричали і летіли Ворони з трьох сторон і сіли На маяку, що на горі Посеред лісу, усі три. Мов на мороз, понадувались, Одна на другу позирали, Неначе три сестри старі, Що дівували, дівували, Аж поки мохом поросли.

1

Оце тобі, а це тобі. Я оце літала Аж у Сибір та в одного Декабриста вкрала Тро[хи] жовчі. От, бачите, И є чим розговіться! Ну а в твоїй Московщині Є чим поживиться? Чи чортма й тепер нічого?

[3]

Э… сестрица, много: Три указа накаркала На одну дорогу…

1

На яку це? На ковану? Ну вже наробила…

3

Да шесть тысяч в одной версте Душ передушила…

1

Та не бреши, бо тілько п'ять, Та й то з фоном Корфом. Ще й чваниться, показує На чужу роботу! Капусниця! закурена… А ви, мості-пані? Бенкетуєте в Парижі, Поганці погані! Що розлили з річку крові Та в Сибір загнали Свою шляхту, то вже й годі, Уже й запишались. Ач, яка вельможна пава…

2 і 3

А ти що зробила??

1

А дзуськи вам питать мене! Ви ще й не родились, Як я отут шинкувала Та кров розливала! Дивись, які! Карамзіна, Бачиш, прочитали! Та й думають, що ось-то ми! А дзусь, недоріки! В колодочки ще не вбились, Безпері каліки!..

2

Ото яка недотика! Не та рано встала, Що до світа упилася… А та, що й проспалась!

1

Упилася б ти без мене З своїми ксьондзами? Чортма хисту! Я спалила Польщу з королями; А про тебе, щебетухо, І досі б стояла. А з вольними козаками Що я виробляла? Кому я їх не наймала, Не запродавала? Та й живущі ж, проклятущі! Думала, з Богданом От-от уже поховала. Ні, встали, погані, Із шведською приблудою… Та й тойді ж творилось! Аж злішаю, як згадаю… Батурин спалила, Сулу в Ромні загатила Тілько старшинами Козацькими… а такими, Просто козаками, Фінляндію засіяла; Насипала бурта На Орелі… на Ладогу Так гурти за гуртом Виганяла та цареві Болота гатила. І славного Полуботка В тюрмі задушила. Отойді-то було свято! Аж пекло злякалось. Матер Божа у Ржавиці Вночі заридала.

3

Й я таки пожила: С татарами помутила, С мучителем покутила{73}, С Петрухою попила{74} Да немцам запродала. 1 Та ти добре натворила: Так кацапів закрепила У німецькі кайдани — Хоч лягай та й засни. А в мене ще, враг їх знає, Кого вони виглядають. Вже ж і в крепость завдала, І дворянства страшну силу У мундирах розплодила, Як тих вошей розвела; Все вельможнії байстрята! Вже ж і Січ їх бісновата Жидовою поросла. Та й москаль незгірша штука: Добре вміє гріти руки! І я люта, а все-таки Того не зумію, Що москалі в Україні З козаками діють. Ото указ надрюкують: «По милості Божій, І ви наші, і все наше, І гоже, й негоже!» Тепер уже заходились Древности шукати У могилах… бо нічого Уже в хаті взяти; Все забрали любісінько. Та лихий їх знає, Чого вони з тим поганим Льохом поспішають. Трошки, трошки б підождали, І церква б упала… Тойді б разом дві руїни В «Пчеле» описали…

2 і 3

Чого ж ти нас закликала? Щоб на льох дивиться?

1

Таки й на льох. Та ще буде Два дива твориться. Сю ніч будуть в Україні Родиться близнята. Один буде, як той Гонта, Катів катувати! Другий буде… оце вже наш! Катам помагати. Наш вже в череві щипає… А я начитала, Що, як виросте той Гонта, Все наше пропало! Усе добро поплюндрує Й брата не покине! І розпустить правду й По всій Україні! Так от бачите, сестриці, Що тут компонують! На катів та на все добре Кайдани готують!

2

Я золотом розтопленим Заллю йому очі!

1

А він, клятий недолюдок, Золота не схоче.

3

Я царевыми чинами Скручу ему руки!..

2

А я зберу з всього світа Всі зла і всі муки!..

1

Ні, сестриці. Не так треба. Поки сліпі люде, Треба його поховати, А то лихо буде! Он, бачите, над Києвом Мітла простяглася, І над Дніпром і Тясмином Земля затряслася? Чи чуєте? Застогнала Гора над Чигрином. О!.. Сміється і ридає Уся Україна! То близнята народились, А навісна мати Регочеться, що Йванами Обох буде звати! Полетімо!.. – Полетіли Й, летячи, співали:

1

Попливе наш Іван По Дніпру у Лиман З кумою.

2

Побіжить наш ярчук В ірій їсти гадюк Зо мною.

3

Как хвачу да помчу, В самый ад полечу Стрелою. Три лірники
Один сліпий, другий кривий, А третій горбатий. Йшли в Суботов про Богдана Мирянам співати.

1

Що то сказано, ворони. Уже й помостили, Мов для їх те сідало Москалі зробили.

2

А для кого ж? Чоловіка, Певне, не посадять Лічить зорі…

1

Ти