read-books.club » Пригодницькі книги » Тінь Каравели 📚 - Українською

Читати книгу - "Тінь Каравели"

170
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тінь Каравели" автора Владислав Крапівін. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 31 32 33 ... 54
Перейти на сторінку:
class="book">Що я міг вдіяти? Я його боявся.

Він отруював мені життя постійним страхом і приниженнями. Вигадав дурне прізвисько «Клямпа». Воно не прилипло до мене, бо було незрозуміле для інших, але він все одно називав мене тільки так.

Скільки разів бувало, що через нього я не міг грати з усіма хлопцями. Вийдеш на вулицю, де збирається футбольна команда чи компанія для гри у війну, а Толя цідить крізь зуби:

— Чого прителіпався, Клямпа? Катай звідси.

Я йшов недбалою ходою, ніби мені й самому грати не хочеться. Проте ніхто цьому не вірив.

— А чого ти боїшся? — дивувався Славко Диркнаб. — Дай йому разів зо два, щоб мозок із вух поліз!

Я бурмотів, що неохота зв'язуватися, але всі знали, що це брехня.

— Дрижаки в колінних чашечках, — зневажливо зауважував високий елегантний Марик Городецький.

Добре йому було глузувати! Він, хоч і схожий був на дівчину, ніколи не страждав такими дрижаками у колінах і міг відлупцювати одразу двох таких, як Толя. А вже одного й поготів. Але за мене не заступався: не прийнято. За хлопчачими законами кожен повинен був сам відстоювати своє право на повагу.

Іноді хтось з хлопців казав Толі:

— Та годі вже, нехай грає. Шкода тобі?

І якщо у Толі був підходящий настрій, він зі знущальницькою добротою погоджувався:

— Гаразд, Клямпочка. Я сьогодні тебе пожалію.

Я удавав, що не помічаю таких слів чи приймаю їх за жарт. Але навіть коли Толя оголошував перемир'я, спокою не було. Він міг прискіпатися до будь-якого слова, до посмішки. І одразу погрожував бійкою.

Не знаю, чому він мене незлюбив. Певно, просто відчував, що може безкарно збиткуватися наді мною. Досі цього не було. Коли він приїхав у наш двір, ми разом грали у війну, каталися з льодової гірки, ганяли у сквері біля цирку ганчір'яний м'яч. Ми не дружили, але ділити нам теж було нічого. Та якось ми посварилися, зіштовхнувшись на саморобному трампліні, і я не встряв у бійку, хоч і поривався. Відтоді все й почалося…

Вечорами, в постелі, я мріяв про помсту. Я уявляв собі, як загартуванням і вправами доб'юся дивовижної сили. М'язи у мене зробляться як у борця. Я кожного дня лупцюватиму Толю (ні, навіть двічі на день!), і він на колінах проситиме вибачення. Буде повзати і благати, щоб я не лупцював його так часто.

Та справа була не в м'язах. Толя був, мабуть, не сильніший аа мене. Він пригнічував мене нестримним своїм натиском, цілковитою впевненістю в перемозі. Кілька разів він усе-таки нав'язував мені відкриту бійку, і я нічого не міг вдіяти. Разів зо два встигав тицьнути перед собою кулаками, а потім, притиснувшись до паркану, закривав обличчя, а він молотив мене, поки його не відтягували.

— Не можу я людину по обличчю бити, — пояснював я хлопцям. — Ну, не можу, та й годі! А він з цього користується!

І хлопці, здається, вірили. Але я брехав. З величезним задоволенням я врізав би кулаком по його пиці, та мене стримував страх. Я боявся, що, діставши міцний удар, Толя зовсім знавісніє і зробить з мене котлету.

Два роки тому мене так само мучив Ніздря. Але він був «старший на п'ять років, і я не соромився, що боюся його. А тепер… Краще й не казати.

Смішно було сподіватися, що Засипін віддасть підшипник. Я й не збирався просити. Навпаки, старався не зустрічатись з Толею. До самоката я охолов. Шукати нове колесо було дуже клопітно. Одне слово, я залишився з тією самою дулею, яку намалював Толя. Недарма кажуть, що крадене добро не приносить удачі.

Я згадав ці слова, вичитані в якійсь книжці, і зітхнув навіть з полегшенням. Потім закинув за сарай приготовлені для самоката дошки.

Дірка в паркані була забита новою жовтою дошкою. З того боку. І Майку я більше не бачив.

Нова зустріч відбулася тільки через тиждень, під час канікул.

Я ганяв по тротуару колесо.

Зараз уже не зустрінеш таку гру. Велосипеди-підлітки і фабричні самокати на пузатих колесах витіснили її з дитячого життя. Іноді тільки можна побачити малюка-дошкільня, який бігає за строкатим обручем по садових доріжках. Але це зовсім не те.

А в ті роки у кожного з нас, хлопчаків, був вірний залізний супутник: колесо-ганялка. І каталка була. Це довгий товстий дріт зі спеціальним гачком на кінці. Каталкою підштовхували колесо й правували ним. Дехто не розлучався з колесом цілісінькі дні. Йде хлопчина в чергу по хліб чи на базар: в одній руці сумка, в другій — каталка, і біжить попереду колесо, дзижчить, торкаючись гачка. Перехожі спокійно поступаються дорогою: справа звичайна.

Колеса були різні: обручі, від маленьких барилець, кільця від якихось механізмів і навіть чавунні конфорочні круги від пічних плит. Я володів плоским і широким кільцем від невідомої машини. Внутрішній край його був у дрібних зубчиках. Дуже зручно було гальмувати: підчепиш каталкою — і намертво. Такі тонкі колеса любив не кожний: вони легко провалювалися у найвужчі щілини тротуару. Але я міг прогнати кільце по будь-якій дощечці і щілин не боявся.

Зараз колесо замінило мені самокат. Я присвоїв йому ім'я «Олень», і ми гасали від рогу до рогу. Вітер легко шелестів біля щік, тротуар пружинив, колесо дзвеніло, і житн було весело. Не зважаючи навіть на Толю.

Пробігаючи повз Майчині ворота, я потай позирав на них. Хвіртка була зачинена, але я думав, що, може, Майка дивиться на мене в дірочку. А раптом і справді дивиться?!

І нарешті я добігався.

Вийшло майже так, як я нещодавно мріяв. Адже вперед я не дивився, і колесо все-таки потрапило в щілину. Каталка зачепилася за кільце, нога — за каталку, і я на

1 ... 31 32 33 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тінь Каравели», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тінь Каравели"