Читати книгу - "Наступна станція - смерть"

останній жертві за всіма правилами експертизу провели, а потім і всіх попередніх викопали. Навіть пару зайвих, як виявилося. Міліція ваше фото під кожним райвідділом наклеїла, так ви зачіску змінили, підтемнили волосся,- і на історичну батьківщину. Думали, де та Самара-городок, а де Київ - «мать городов русских». Однак труїти тутешніх бабусь уже не наважились. Здибали по дорозі транзитника, схожого на вашого кривдника з депутатським значком - і що, легка здобич?

- Ще б пак! Місцевий - він як? Або прибіжить за п’ять хвилин до відправлення, або вискочить одразу по прибутті - і додому, повз вокзал. А у транзитника квиток у кишені і купа часу, котрий він не знає, куди подіти. Місто ж чуже. От і шукає пригоди на свою… і одержує від мене по повній програмі.

- З транзитниками теж розібралися. Те ж почуття помсти, тільки прибутку більше.

- Прибутку… прибуток, звичайно, річ корисна. Жити ж за щось потрібно. Але я таких, як цей, даром би труїла.

- Та за що ж так жорстоко?

- А от за те. За очі масні, за руки нахабні, за натуру хтиву. Та коли такий за коліно мацав - я його на місці вдавити ладна була. Чоловіки… сволота! Лиш у начальство пролізе - і вважає, що йому все дозволене!

- А до речі - якщо не секрет - чого ви раптом з начальників на бідних голів колгоспів перейшли? Масть змінили? Чи переконання?

- Це ви про того?… А от якраз він на того мого «таточка» надто вже був схожий. Спершу здалося навіть, що це він, тільки постарілий. Хоча - різниці ніякої. Такий же кнуряка, як і всі. Ненавиджу!

- І за це ви його… пригостили?

- Ну не за ті ж нещасні двадцять п’ять рублів з загашника.

- До речі, а чому ви двійників труїли, а не оригінал?

- Подівся кудись, кажуть, перевели з підвищенням. Шкода, що я його не знайшла!

- Кому шкода, а кому - хвалити Бога! Дивна у вас манія переслідування. Не вас переслідують, а ви - інших.

Тут, нарешті, черговий з коридору перестав сопіти під дверима і гукнув, що прийшов «автозак» із Лук’янівки.

От і казочка уся! Нашу підфарбовану брюнетку з усіма пересторогами потримали в ізольованій камері слідчого ізолятору, доки між Києвом, Куйбишевим і Москвою йшло жваве службове листування. Нарешті, столиця нашої Батьківщини вирішила, де саме відбудеться основне нагородження непричетних. Громадянку Курощапову під належною охороною етапували до Поволжя.

Коли її везли з місцевого аеропорту до в’язниці, на перехресті під червоне світло вилетів самоскид, завантажений картоплею, і вдарив у борт «воронка». Охороні пощастило, обійшлось кількома гулями і парою розквашених носів. А от у жінки від удару чомусь зламалася шия і вона одразу померла. Так нам повідомили службовими каналами. А приватними дійшла версія, що командував конвоєм син однієї з отруєних Курощаповою бабусь. Не догледіли! Буває…

РУШНИЦЯ, ЯКА НЕ ВИСТРЕЛИЛА

“Кава по-турецькому вариться, звичайно, найшвидше. І смакує найкраще.

Насипав у джезву цукор і каву, залив окропом, перемішав

і встромив у гарячий пісок. Або на маленький вогник поставив.

Тут два секрети є: пару разів акуратно перемішати гущу,

що пішла нагору, бажано дерев’яною паличкою

(в наших широтах можна вишневою - аби не сосновою чи ялиновою),

щоб відтягти кипіння. Це перше.

І друге - довести до кипіння, але не кип’ятити.

А потім двічі-тричі: зняв-поставив, зняв-поставив…”

З рецептів Олекси Сироти.

- Послухай, класичний філолог, тобі в Університеті не казали, звідки приказки беруться?

- Напевне, звідти ж, звідки й загадки.

- А до чого тут загадки?

- Ну, тобі, менту, це ж ближче - загадки розв’язувати. Так от, щоб ти знав, їх вигадує один здитинілий графоман із села Пидоси, а потім розсилає по редакціях.

- Знущаєшся?

- Щодо Пидосів?

- Ні, щодо графомана.

- А чого б це мені знущатися? Ми от недавно одержали від нього дев’яносто вісім сторінок із загального зошита, з усіх боків списані загадками. Як тобі така, це по твоїй лінії: «На шиї у тата затягнута шпагата, свято наступає