Читати книгу - "Пекельний звіздар"

Вхопив той шаблю, що валялася в траві, та й знову до Івася. Та тільки наскочив, як знову заробив, сього разу межи очі, — аж іскри посипалися увіччю. Почав тепер Івась наступати. Махає шаблею Барабаш, та хоч як пнеться, щоб Івася поцілити, а все задкує під ударами.

— Щось невдатний рубака з тебе! — каже йому малий козак. — Се, певне, у вас в Переяславі так б'ються, еге?

Мовчить Барабаш і тільки сопе, зціпивши зуби. Аж ось загнав його Івась під кручу, що далі й одступати нікуди.

— Ну, — каже, — ти хтів мене заставить халяндри скакати? Так на ось тобі!

Та й рубонув його по ногах. Підстрибнув Барабаш і заволав не своїм голосом. А Йвась давай періщити його, як гамана. Та ще й пісеньку співає:

Знов зареготалися всі, а Барило ляснув у долоні, даючи на знак, що пора з тим ділом кінчати.

— Доста! — каже. І до Барабаша: — А тебе вже сто разів убили. Якби в достеменному герці, то давно порубаний був би!

А Йвась на шаблю сперся й піт із чола втирає, бо таки добряче вхоркався.

— Хто тебе вчив на шаблях битися? — питає Барило.

— Дід… хто ж іще!

— З якого віку?

— Ще мені й п'ять год не було. Щодня вправлялися, аж я всьому навчився, що він умів!

Усміхнувся Барило.

— Ану, — каже, — ставай!

Підняв Івась шаблю та й став перед запорожцем. А той крутонув шаблюкою, описавши в повітрі хитромудрий зиґзаґ.

— Отакий удар знаєш? — питає Івася.

— Сей знаю! Турки його полюбляють.

— А отакий?

— Се литовський виверт… його штихом роблять!

— А оцеє? — питає Барило, знов обернувши шаблюкою.

— Так за хрест зачіпляють, щоб шаблю вивернути з долоні.

Покрутив головою запорожець.

— Добру науку ти пройшов! Бачу, можна тебе вчити справжнього фехту…

— А що то воно таке? — питається Шостак-отаман, котрий на все теє дивився.

Знов усміхнувся Барило.

— А се, — каже, — така штука, що один боєць може з десятьма рубаками впоратися… навіть дужчими од нього! Сили тут і не треба, бо тільки вадить. Не всіх я навчаю цьому ділу, позаяк до нього хисту треба. І доброї руки, щоб гнучка була у зап'ясті. От у нього, — кивнув на Івася, — все це є!

— А з лука вмієш стріляти? — питається Івася Шостак.

Той тільки пирхнув.

— Ще й як!

— Ну, то тримай осьо! — каже отаман та й дає йому лука і сагайдак зі стрілами.

Взяв Івась його і зважив у руці. Лук був добрячий, із пряженого дерева, й тятива з кінської волосіні. І стріли бойові, з крицевими вістрями.

— У що стріляти? — питає Івась.

— Ондо, — каже Шостак, — у той пень… бачиш?

Глянув Івась, а на тому боці долини стоїть дуб, розчахнутий блискавкою.

— Не задалеко буде? — питає Барило.

Івась крутнув головою.

— Саме якраз, — каже.

Дістав із сагайдака пучок стріл, бренькнув тятивою, щоб перевірити, чи не охляла, та й намірився у теє дерево.

— Да він і лука не так держить! — каже Барабаш.

— А ти помовч, бевзю! — каже отаман. Й до Івася: — Давай!

Бренькнула тятива, цьворохнуло понад яром — і вбилася стріла у той пень при самому окоренкові.

— Добре поціляєш, — каже Барило.

— Один раз не щитається, — каже