read-books.club » Детективи » Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва 📚 - Українською

Читати книгу - "Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва"

193
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва" автора Марина Соколян. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 31 32 33 ... 54
Перейти на сторінку:
його долоні.

— Так о-он про що ти, — протягнула вона, коротко розсміявшись. — О, боже! А я гадала, що ти мене зрозумієш…

Із пекла в ополонку… Падіння було таким стрімким, що в нього зашуміло в вухах. Розчарування, біль і кривда вихлюпнулись через вінця, розколовши стражденну чашу надії і терпіння.

— Вибач, але що я повинен був зрозуміти?! Ти приходиш на прийняття під ручку з моєю сестрою; змушуєш мене кинути все і бігти за тобою посеред ночі, заводиш розмову з натяків, які не ведуть нікуди, окрім як до твоєї галереї слави… То що я повинен був зрозуміти? Твою любов до гри чи — як ти сказала? — лукавства?!

Вона рвучко підхопилася з канапи і ступила кілька кроків до шафки з книгами. Потім обернулася, заклавши руки до кишень.

— Хоч би й так. А ти чого хотів? Швидкого сексу в антракті?

— Якщо відкинути умисну вульгарність твого твердження, то мушу сказати, що ти зробила для цього все можливе.

— Я?! Коли це я пропонувала таке? Та хіба я хоч раз сказала, що хочу від тебе саме цього?

Він розпачливо знизав плечима.

— А чого ти хотіла? Буду вдячний, якщо ти нарешті мені це поясниш.

— Я… та мені був потрібен друг, а не коханець! — щойно почувши це твердження, Ян глузливо пирхнув. — Я сподівалась знайти в тобі підтримку й розуміння, а виявилося, що навіть на це ти не спроможний! Та чого ти смієшся?

Він уже не міг спинитись… Його розібрав істеричний регіт, і чимдалі гірше, тим кумедніше виглядала вся ця ситуація. Друг, а не коханець! Лиха, і наївна формула, проста й жорстока відплата за кривду, за подвійні стандарти, за культ сексу, який встановило нинішнє суспільство… Друг, а не коханець! Так говорить не та жінка, яка хоче дружби, так говорить та, що прагне крові! Але смішно навіть не це… Смішно те, що він, Ян Рейвах, який вперше в житті був готовий відмовитись від своїх чоловічих привілеїв заради шаленого, судомного почуття до жінки, був так само приречений на цю безпричинну помсту.

Лея зневажливо спостерігала за його раптовими веселощами. Янові невлад пригадалася Міла у вбранні покоївки. Тут уже йому самому годилося б рядитися у фартушок, аби зробити з себе остаточного й завершеного дурня.

— Гаразд, — витерши очі, промовив він, — ти маєш рацію. Я тебе не розумію.

Він підвівся з канапи, з болем пригадуючи, які надії плекав, щойно вмостившись між цих подушок.

Нараз йому пригадалося — він винен їй вартість чудового, що не кажи, убору. Не дивлячись, він виклав усі гроші, які мав у гаманці.

— Дякую за костюм, — сухо мовив він, — Веселого Різдва. Чи Хануки. Дня закоханих. Дня дурнів. Бувай здорова.

Вона мовчала. Гордовита, холодна, незворушна. Він вийшов якраз вчасно, аби не побачити болі й кривди, що заступили місце байдужості.

* * *

ВОСЬМА ЗАПОНА

Нотатки Якова Левіна

Сказав пророк Хавакук: «Творця я чув, і боявся імені Його. Чув те, що було в мене, спробував від того світу в час смерті, і відчув страх».

Страх смерті полонить того, кого залишає надія. Світ створено милосердям, та що залишається, коли милосердя йде зі світу? Записано в книзі Брейшит: «Земля була порожня й безладна, і пітьма була над лицем безодні». Не треба бути пророком, щоб осягнути страх безодні та розпач того, кого залишено в темряві.

Страх звуть воротами, що ведуть до віри, але розпач слід звати воротами, що ведуть у зневір'я. Страх очищує і рятує, але відчай може штовхнути в безодню, де дух Всесильного ятрить, неначе пекучий вітер.

Як затриматись на порозі страху й не дати волі розпуці? Той впадає у відчай, хто, засліплений власною гординею, не бачить більше світла Творця. Слід шукати іншої радості, аніж та, що засліплює, аніж та, відсутність якої занурює в розпач. Проте гляньмо — нечисте так тісно вплелося в наше життя, що навіть милосердне кривдить, а безгрішне становить спокусу.

* * *

Затраснувши за собою двері «Корони», Ян ледь не зірвався на біг. Він так швидко гнав вулицями, що отямився аж коло млина за Кам’яним мостом. Додому вертати тепер було години півтори, та додому не спішилося. Насправді, хотілося бути якомога далі від дому. Так було завжди, коли Янові траплялося усвідомити, як він сам собі осточортів — з нагоди чергової ганебної історії.

Стояла глуха ніч, отож вибір годящої розради був небагатий. Зазирнувши до якогось закіптюженого генделика, він замовив собі скибочку цитрини та склянку дешевого коньяку, ковтнув його нахильцем під зневажливими поглядами втомлених повій, та й подався далі блукати містом, не здаючи собі справи, куди іде й навіщо. Приборканий доти пияк і мазохіст у Янові мріяв перестріти на вулиці якихось волоцюг, зчинити бійку, бути битим і забраним до поліцейського відділку, де доречним був би інший сором та інший біль.

На Янове щастя, жоден волоцюга не зглянувся на його журбу, отож поблукавши кілька годин та так і не перестрівши жодної халепи, Ян надибав якусь дивну безіменну корчму, одну з небагатьох, відчинених о такій порі. Сподіваючись бодай там зустріти якого невимогливого нападника, він зайшов досередини та примостився в темному кутку.

Корчма ця, слід сказати, була справді дивною і непривітною, схожою радше на бункер — з низькою стелею та брудними столиками, над якими висіла каламутна димова хмара. Завсідники провели прибульця такими ж каламутними очима, а кримінального виду корчмар одразу ж вискочив з-за шинквасу, аби з’ясувати, з чим це до них завітали несподівані гості.

— Кньяку. Двст, — промимрив Ян закоцюблими від морозу губами, і корчмар, відзначивши в його особі звичайнісінького п’яницю, тим утішився і невдовзі приніс проханого питва.

На Янів жаль, більше ніхто не звертав на нього уваги, отож надія влаштувати сутичку неухильно слабшала. Кудлатою димовою хмарою спускалася втома й гнітюча байдужість.

— А подай-но сюди попільничку, — вимогливо проказали поряд.

Ян не зреагував.

— Я до тебе звертаюся, п’яний паскуда-циган.

І все було би добре — в сенсі, Ян би може і дістав свою кабацьку бійку, якби тільки кривдник був трохи інший. Бодай

1 ... 31 32 33 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сторонні в домі. Зауваги до Книги Сяйва"