Читати книгу - "«Аляска»"

— Ці зачинені! — крикнув Бемоль, натрапивши на замкнену шафу.

Мокрий, неначе хлющ, Міхаель підбіг до напарника і спробував відчинити двері — зась! За лічені секунди пацієнт усвідомив, що їх замкнено. Блискавична реакція допомогла Міхаелю зорієнтуватися в ситуації, і він підняв з кахля пожбурений ним спересердя ключ, коли з’ясувалося, що той не підійшов до замка на Антонових ногах. Хвалити Бога: цього разу фортуна бодай трішки всміхнулася хлопцям.

— Є!!! — радісно вигукнув Міхаель, відімкнувши шафу.

Бемоль разом із ним зазирнув усередину, де висів іще один ключик. Міхаель умить зірвав знахідку й пірнув із нею до басейну.

Антон усе ще боровся за життя. Надія на порятунок згасала разом із запасом кисню, що потребував поновлення. Через його нестачу кордони між реальністю і мареннями стирались, а двері до вічності прочинилися. Міхаель, який підпливав назустріч, видався Антону примарою, морською істотою, що прагне допомогти, але не знає як. Та тільки не цього разу. Міхаель рушив прямісінько до його ніг і за якусь секунду звільнив бранця від смертельного вантажу. Вийти сухим із води, навіть зі зв’язаними руками, було тепер для Антона, професійного рятувальника, справою честі. Він розвів ноги і якомога дужче ворухнув кінцівками, направляючись назустріч життю.

Бемоль, що увесь час стояв навколішки край басейну, вхопив Антона за мокру сорочку й підтягнув до борту водойми. Засапуючись від тривалого кисневого голодування, Антон жадібно ковтав повітря. Жага до життя відроджувалася з кожним подихом. Два пацієнти, які щойно врятували йому життя, видавалися найріднішими людьми, і, опинившись у їхніх обіймах, він почувався щасливим. Натомість медики, що занурили його в справжній морок, викликали чимраз більшу ненависть.

Дружня сцена насторожила Павловича, що в супроводі свого почту покидав приміщення басейну. Ці троє аж надто стояли горою один за одного. Такий союз видавався йому загрозливим, і, на тверде переконання лікаря, йому слід дати раду. Надії, що пацієнти зроблять із сьогоднішнього уроку правильні висновки, не було. Ті кончелиги навіть не зізнались у скоєному, а в тому, що це один із них, Павлович не сумнівався. Проте психіатр не западав у паніку. Це був лиш один із епізодів великої гри.

Наступного ранку Шрек вів двох пацієнтів, змушуючи їх тягнути невеличкий балон. Його переважно волік Бемоль, оскільки Антон був настільки безсилим, що ледве переступав з ноги на ногу. Трійця петляла знищеним коридором, щоразу просуваючись подалі від тринадцятої палати. У цій місцині мало коли хтось бував. Через брак ремонту більшість палат пустувала і була набита всіляким непотребом: від поламаних ліжок до старих «друкарок» та їхніх картриджів, давно списаних бухгалтерією. У разі, якщо справи поліпшаться, Павлович зможе обладнати ще кілька палат для новоприбулих пацієнтів, але наразі в цьому не було нагальної потреби.

З кожним кроком над головами мандрівників більшало комашиних зграй. Усіляка мошва і комарі дзижчали над головами, аж поки безсоромно не обліпили тіла своїх жертв. Санітар щодуху відмахувався від надокучливих комах. Бемоль робив те саме вільною рукою, і тільки Антон не звертав на кусливих шкідників жодної уваги.

Шрек зупинився перед дверима однієї з комор і, повертаючи ключ у замку, взявся пояснювати:

— У підвалі комарі й різна мошка завелася, мабуть, через вологу. Ваше завдання — вивести ту нечисть. Балон з отрутою маєте, зараз оприскувач дістану…

Санітар хутко зайшов до відчиненого ним приміщення і, вилаявшись на комах, почав нишпорити в коморі, грюкаючи всіляким мотлохом, що лежав шкереберть у нього під ногами. Антон із байдужим поглядом вбирав у себе гуркіт різноманітного начиння, аж поки з темного приміщення в коридор не викинули його гідрокостюм. Бемоль, що присів перепочити після обтяжливої прогулянки з металевою ношею, зірвався на ноги від збудженого голосу Антона:

— Це ж мій костюм! Це мій гідрокостюм «Скорпена»! — вигукнув Антон, кинувшись до втраченого під час оформлення до лікарні свого робочого знаряддя.

Знахідка розбудила в Антонові дитину. У цьому зашкарублому притулку, де людям вправляли мізки, він натрапив на щось давно знайоме, надто рідне його серцю. Пацієнт підхопив свою амуніцію й завзято почав обмацувати кожен шов, сяючи щирою усмішкою. Раптом усміх зник із його обличчя. Така зміна емоцій насторожила Бемоля, ба навіть Шрека, що висунувся з комори, почувши радісні вигуки пацієнта.

— Та його порізано! — з Антонових вуст зірвався відчайдушний крик.

Бемоль безпорадно глипнув на знахідку. Шрек нарешті дістав розпилювач і, відмахнувшись від зграї комах, грюкнув дверима.

— Купиш собі новий, — байдуже відповів санітар, замикаючи двері.

Сіра буденність Шрекового голосу роздратувала Антона. Він різко повернувся до санітара і, випустивши гідрокостюм із рук, схопив велета за вилоги халата. На диво, санітар не пручався. Він зустрів нападника важким і холодним поглядом, що без слів погрожував Антону легкою розправою.

— Хочеш помірятися силами, психу? — спокійно запитав Шрек.

Бемоль із острахом дивився на двобій між Антоном та вдвічі більшим суперником. За відсутності Міхаеля він мало вірив у власну креативність, якої ніколи не бракувало їхньому товаришеві. У разі сутички він не зможе допомогти змарнілому після всіх знущань Антонові. Він не годен допомогти навіть собі через власну фізичну кволість, отож навряд чи братиме участь у сутичці між пацієнтом і санітаром.

Нарешті Антон і сам це втямив. Нерівність сил схиляла шальки терезів на бік його поразки, яка геть знекровила б виснаженого пацієнта, тож він відпустив халат Шрека.