Читати книгу - "Лабіринт"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Один по одному чоловіки у залі ставали на коліна, присягаючи на вірність віконтові.
Посміхаючись, Тренкавель здійняв руки.
— Ваша сміливість і доблесть роблять честь нам усім, — промовив він. — Мій помічник сповістить тих з вас, чия допомога мені знадобиться. А тепер, друзі мої, я прошу залишити мене. Сподіваюся, ви всі повернетеся до своїх кімнат, щоб відпочити. Зустрінемося за обідом.
Коли віконт Тренкавель пішов, серед безладу, що запанував у Великій залі, ніхто й не помітив, як крізь задні двері з кімнати вислизнула людська постать, зодягнена у блакитне вбрання під каптуром.
Розділ 8Подзвін, скликавши вірних на вечірню службу, вже давно затих, коли Пелетьє, нарешті, покинув Тур Пінт.
Відчуваючи свій вік — аж п’ятдесят два роки, — Пелетьє підняв одну із завіс і ввійшов знову до Великої зали. Він помасував скроні втомленими руками, намагаючись зменшити тривалий пульсуючий біль у голові.
Весь час після закінчення Ради віконт Тренкавель провів з найвідданішим та найкращим своїм другом, розмовляючи про те, яких слів варто дібрати, щоб достукатися до серця графа Тулузького. Розмова тривала протягом кількох годин. Зрештою рішення було ухвалено і з Шато Комталь вирушили посланці, що мали листи не лише до графа Раймона VI, а й до папського легата, до абата Сітоського, до радників та васалів Тренкавеля у Без’єрі. Рицарі, що мали супроводжувати віконта до Толози, дістали накази. У стайнях і кузнях розпочалася робота, яка тривала майже всю ніч.
У залі, нарешті, запанувала важка, але довгоочікувана тиша. Через завтрашній ранній від’їзд замість пишного бенкету приготували простішу трапезу. Вже було встановлено довгі столи на підпірках. Їх розмістили з північного до південного краю через усю кімнату. В центрі кожного столу тьмяно горіли свічки. На високих настінних канделябрах уже палахкотів вогонь, від чого тіні миготіли й танцювали.
З віддаленого кінця кімнати входили та виходили слуги, приносячи страви, що були розмаїтішими, ніж зазвичай. Оленина, дичина, курячі ніжки з перцем, боби в глиняних горщиках, ковбаси і свіжий білий хліб, фіолетові сливи, запечені з медом, рожеве вино з ґуралень Корб’єра та кухлі пива для тих, хто не вживав міцного.
Пелетьє кивнув на знак схвалення. Він був задоволений. Франсуа впевнено тримався у його товаристві. Усе видавалося гідним, відповідно до етикету й законів гостинності.
Франсуа був гарним служником, попри невдалий початок свого життя. Його матір служила у дружини Пелетьє, француженки Маргарити, але її повісили за крадіжку, коли Франсуа був маленьким хлопчиком. Він не знав власного батька. Коли дружина Пелетьє померла дев’ять років тому, він прийняв Франсуа до себе, вивчив його і взяв на роботу. Часом він почував задоволення від того, що виросло з хлопчини.
Пелетьє вийшов із кімнати на головне подвір’я. Там було прохолодно, тому він трохи затримався на порозі. Діти бавилися навколо криниці, а їхні няньки інколи ляскали їх по ногах, коли ігри ставали надто галасливими. Старші дівчатка прогулювалися в сутінках, тримаючись за руки й пошепки ділячись таємницями.
Спочатку він не помітив маленького хлопчика, що сидів схрестивши ноги на криниці біля каплички.
— Messire! Messire! — закричав хлопчик, схоплюючись на ноги. — У мене для вас щось є.
Пелетьє не зважив на нього.
— Messire! — наполягав хлопчик, тягнучи його за рукав, щоб привернути до себе увагу. — Пане Пелетьє, будь ласка. Це важливо.
Пелетьє відчув, що йому всунули щось у руку. Він поглянув долі й побачив, що то був лист, написаний на грубому бежевому папері. У нього стислося серце. Ззовні було його ім’я, написане знайомим почерком.
Пелетьє був певен, що більше ніколи його не побачить.
Начальник фортеці схопив хлопчака за комір.
— Де ти це взяв? — крикнув він, немилосердно трусячи дитину. — Відповідай!
Хлопчик звивався у його руках, неначе риба на гачку, намагаючись вивільнитися.
— Кажи мені! Мерщій!
— Його дав мені чоловік біля воріт, — запхикав хлопчик. — Не бийте мене. Я нічого не зробив.
Замість заспокоїтися, Пелетьє струснув його ще сильніше.
— Який чоловік?
— Просто чоловік.
— Мав би знати краще, — промовив він жорстко, підносячи голос. — Тут буде дещо й для тебе, якщо розкажеш мені все, що я хочу знати. Чоловік був молодим чи старим? То був вояк? — він на мить замислився. — Чи, може, юдей?
Пелетьє сипав запитання одне за одним, доки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лабіринт», після закриття браузера.