Читати книгу - "Лабіринт"

Під вечір зала спорожніла. Пелетьє був виснажений. Він втомився збирати уривки пишномовних фраз, які так і лишилися до кінця невисловленими. Йому боліла голова, він почувався незграбним та старим, надто старим. Міркуючи так, Пелетьє перевернув каблучку, яку постійно носив на великому пальці, від чого шкіра під нею огрубіла і почервоніла.

Настав час зробити висновки.

Наказавши слугам принести води, він вмочив складений шматок льняної тканини в глек і подав його віконту.

— Ось, Messire, — промовив він.

Тренкавель вдячно прийняв тканину й обтер чоло та шию.

— Ти гадаєш, ми дали їм досить часу?

— Сподіваюся, Messire, — відповів Пелетьє.

Віконт кивнув. Він сидів, стиснувши руками різьблені поруччя свого стільця і здавався таким спокійним, як тоді, коли вперше в своєму житті звертався до Ради. «Чимало старших, набагато досвідченіших чоловіків утратили б контроль над таким зібранням», — подумав Пелетьє. Саме сила волі давала віконтові змогу триматися із гідністю.

— Це те, що ми обговорювали раніше, Messire?

— Так, — ствердив Тренкавель. — Хоча в них немає одностайної думки, гадаю, меншість таки пристане на пропозицію більшості...

Він перервався і вперше у його словах прозвучала нотка невпевненості, жалю.

— Утім, Бертране, я б волів, аби знайшовся інший вихід.

— Знаю, Messire, — відказав начальник фортеці, — я відчуваю те ж саме. І хоча більшість засуджує нас, іншої можливості не існує. Єдина ваша надія на захист своїх людей — це сказати неправду на переговорах із дядьком.

— Він може відмовитися прийняти мене, Бертране, — відповів віконт. — Коли ми востаннє бачились, я наговорив йому такого, про що зараз шкодую. Ми розійшлися ворогами.

Пелетьє поклав свою руку на руку Тренкавеля.

— Ми мусимо ризикнути, — сказав він, хоча й поділяв віконтову думку. — Відтоді минуло чимало часу. Факти нині говорять самі за себе. Якщо військо є таким величезним, як про нього подейкують, — хай навіть воно наполовину таке, — то ми не маємо вибору. В середині цитаделі ми у безпеці, але ваші люди, що живуть за її межами... хто захистить їх? Рішення графа взяти участь у хрестовому поході залишило нас — залишило вас, Messire, — єдиною можливою ціллю. Військо не буде зараз розпущено, бо йому потрібен ворог.

Поглянувши на схвильоване обличчя Раймона-Роже, Пелетьє побачив на ньому тугу та смуток. Він хотів запропонувати якусь послугу, сказати щось втішне, але не міг. Будь-яка помилка у розв’язанні проблеми зараз може виявитися фатальною. Не повинно бути жодної слабинки, жодного сумніву. Від рішення віконта Тренкавеля залежало набагато більше, ніж міг собі уявити молодий чоловік.

— Ви зробили все від вас залежне, Messire. Ви повинні триматися і мусите довести справу до кінця. Люди непокояться Дедалі дужче.

Тренкавель глянув на герб над ним, потім знову на Пелетьє. Хвилину вони дивились один на одного.

— Попередь Конґоса, — промовив нарешті віконт.

Глибоко вдихнувши, Пелетьє швидко пішов до кімнати, де за столом, масуючи свої закляклі пальці, сидів писар. Конґос підвів голову, але не сказав ані слова, тільки взяв своє перо та приготувався записати ухвалу Ради.

Востаннє Раймон-Роже Тренкавель зіп’явся на ноги.

— Перш аніж оголосити про своє рішення, я маю подякувати вам за все. Володарі Каркассони, Раза, Альбі та навколишніх земель, я віддаю честь вашій силі, мужності й вірності. Ми ведемо розмову вже тривалий час, і ви виказали небачене терпіння й витримку. Нам немає в чому докоряти самим собі. Ми є безневинними жертвами війни, розпочатої не нами. Я молюся за те, щоб у всіх нас знайшлася відвага вистояти разом, з Божою поміччю та ласкою.

Він просто сам себе підбадьорював.

— Для нашого спільного блага й задля безпеки наших людей я попрошу аудієнції у свого дядька, сеньйора Раймона, графа Тулузького. Ми не знаємо, що з цього вийде. Я навіть не певен, чи прийме мене дядько, а час не на нашому боці. Утім, для нас важливо тримати свої наміри в таємниці. Чутки поширюються хутко, і якщо котрась із наших задумок дійде до мого дядька, це тільки ускладнить наше становище. Отож, як і було замислено раніше, приготування до рицарського турніру триватимуть. Я маю на меті повернутися цілим та неушкодженим до початку святкування і, сподіваюся, з гарними новинами.

Він на мить замовк, а потім додав:

— Я маю намір вирушити завтра з першими променями, взявши з собою лише невеликий загін рицарів та представників славетних родів Кабаре, Мінерв, Фуа й Віллан...

— Ви можете розраховувати на мій меч, Messire, — вигукнув один з рицарів.

— І на мій, — докинув