Читати книгу - "Найкращий сищик та падіння імперії"

— Як? — здивувався я.

— Ну, деталі ви вже самі вигадуйте, наше з панотцем завдання — надати вам загальний вектор для письма! — задоволено сказав капітан. Помітно було, що йому ідея з бацилами сподобалася.

— А паніки вона не викличе? Уже ж ходили чутки, що німці отруюють воду, хліб, цукерки. Навіть погроми німецьких крамниць були! — засумнівався Ілля.

— Але ж Іван Карпович їх знайде, забере бацили, які потім буде знешкоджено, — каже Кречетов, а потім несподівано кричить:

— Ні, не знешкоджено!

— А що?

— Государ попередить Відень та Берлін, що у разі повторення таких провокацій зброю буде спрямовано проти них! Таким чином ми примусимо ворога утримуватися від неджентльменських дій!

— Ну, може, й так. Але ідея про Кітеж мені теж подобається, — сказав Ілля.

— А ніхто не проти. Тобто у нас є вже дві історії. Друкуйте, — наказав капітан секретарці. Він почав диктувати спочатку маячню про град Кітеж, який піднімається з дна озерного та віщує перемогу руської зброї, а потім про революцію у цих, у пробірках. Я мовчав, а сам думав, як ото писати таке лайно? Це ж треба було вигадати аж таку нахабну брехню! Що про мене читачі подумають? Тільки зітхав.

Нам принесли чай і пиріжки для перекусу. Поїли і сіли думати далі.

— Дві історії про роботу в тилу в нас є, тепер би вигадати історії про події на ворожих територіях, — проголосив капітан. Судячи з його задоволеної пики, якісь задумки в нього вже були.

— Треба щось про боротьбу з уніатами та папістами, — запропонував Ілля. — Про мучеників за віру. Ну от що після відступу наших військ із Галичини австріяки почали катувати місцевих православних, священиків навіть вирішили розстріляти, а Іван Карпович втрутився і врятував їх, перевівши через лінію фронту.

— Не треба згадувати про відступ наших військ, бо це тимчасово, і дуже швидко ми не тільки повернемося на старі кордони, але й захопимо нові території. Краще більше зосередитися на тому, як наші слов’янські брати страждають під німецьким ярмом Габсбургів, — запропонував Кречетов.

— Під німецьким та жидівським! Жиди ж там усім заправляють! Майже всі посади зайняли! Я був на Буковині, у Чернівцях, так там, страшно й подумати, жид градоначальником був! — розповів Ілля.

— Градоначальником? — здивувався капітан. — Зовсім ті австріяки показилися!

— У них же навіть смуги осілості немає! Ото жиди де хочуть, там і оселяються! Ну хіба не ганьба?

— Я чув, що жидам у австрійській армії служити можна, і навіть офіцери там є! — додав я.

— То треба розповідати про німецько-жидівське ярмо, яке з бідних слов’ян кров п’є! — аж закричав Ілля.

— О, про кровопивство, це цікаво! Вампіри всілякі! У вас же було щось про вампірів, Іване Карповичу? — спитав капітан.

— Про кого? — не второпав я.

— Ну, чудовисько кров пило з немовлят.

— А, так то вовкулак був! — пояснив я.

— То вовкулак був, а це буде німецький граф. У Карпатських горах він володіє замком і землями, на яких працюють слов’янські селяни з навколишніх сіл! — захоплено розповідав капітан.

— А чи є у тих горах німецькі графи? — поцікавився я.

— Ну, добре, нехай буде мадярський князь, стовп імперії Габсбургів. Він — єдина влада у горах і чинить свавілля щодо селян, які вже писали скарги до Відня, але їм звідти відповідали, що всілякі там православні русини мусять терпіти та підкорятися, а не скаржитися.

— А князь іще й показав дозвіл від самого папи римського, щоб катувати православних, поки вони не перекинуться в унію! — додав Ілля, якому історія теж сподобалася.

— Ага, і ось селяни, які далі терпіти вже не можуть, збираються у своїй маленькій сільській церкві і просять у Бога про допомогу. І тут їм являється... хто там їм можете явитися з небесних покровителів? — поспіхом спитав Кречетов у Іллі.

— Архангел Михаїл, архістратиг небесних сил!

— О, архангел Михаїл являється бідним жителям і радить написати листа зі своїми бідами государю імператору всеросійському, Миколі Другому, бо він же головний захисник православних по всьому світу. І ці бідні, неписьменні, змучені німецько-жидівським ярмом селяни просять дячка з церкви написати листа, який таємно надсилають до Петрограда. Государ отримує лист і переймається бідами бідних селян у Карпатах. Він викликає до себе Івана Карповича...

— Мене?.. Государ?.. Та ну ви що! — захвилювався я.

— Спокійно, дослухайте, Іване Карповичу, — наказав капітан. — Отже, государ доручає вам терміново відбути у Карпати і допомогти православним, руським людям, які там живуть. Звісно, що поїхати відкрито на ворожу територію Іван Карпович не може, тому йому допомагаємо ми, військова контррозвідка, яка готує документи і допомагає дістатися до Карпат.

— А як? Може, зробити так, що ви мене туди на аероплані відвезли? — запропонував я.

— Ні,