Читати книгу - "Єлюди. Теплі історії з Майдану"

А тепер про саму дівчину. Краще, щоби ми з нею зустрілися 20 лютого, як і планували, без цього жахливого поранення, але така вже доля.

Олеся, 21 рік, Кременець, Тернопільська область. Приїхала на Майдан 4 грудня. Єдина дівчина, яка їхала у автобусі з вісімнадцятьма хлопцями на Майдан, нікого не знала. До цього востаннє була в Києві у восьмому класі. Її дуже обурило побиття студентів «Беркутом» 30 листопада. Уперше дівчина приїхала на п’ять днів і просто розмовляла з людьми. Узагалі, за весь цей час Олеся їздила до Києва й додому більше десяти разів. Збилася рахувати. Допомагала на кухні, а з 31 грудня стала медичним волонтером.

Дівчина – фельдшер. 19 січня працювала на вул. Грушевського, саме тоді, коли було загострення ситуації. «У ніч на 20-е недалеко від мене впала шумова граната, трохи оглушила. Тоді мені перший раз стало страшно», – розповідає вона.

За час свого волонтерства Олеся познайомилася з багатьма людьми. Особливо тепло розповідає про «пекельну бочку» біля стели. Це намет – пункт обігріву. У ньому збиралися люди з різних регіонів: з Луганська, Запоріжжя, Полтави, Тернополя. Коли почалися події 18 лютого, намет згорів.

Кілька разів Олеся хворіла – ангіна й кашель. Вона поверталася на лікування додому, поправляла здоров’я – і назад на Майдан. 17 лютого виписалась із місцевої лікарні й наступного дня виїхала до Києва. 19-го зранку була вже на місці, чергувала весь день і всю ніч, до 4-ї ранку. «Я тільки-но приїхала, мені хотілося більше зробити», – пояснює Олеся.

20 лютого вона прокинулась о 8-й ранку. Хлопець-волонтер із медичної бригади сказав, що сьогодні дівчина не має працювати. Олеся не послухалася. Пішла за ліками до Михайлівського монастиря й хотіла віднести їх до медпункту біля ялинки. Повертаючись із Михайлівського, зупинилася біля Лядських воріт, оскільки зустріла друзів із «пекельної бочки». Подивилася на годинник. Було 11.37. Об 11.40 в неї вистрілив снайпер. «Пішли якісь хвильки. Я побачила на руках кров і зрозуміла, що помру», – згадує волонтер. Куля потрапила у шию й пройшла навиліт. Дуже швидко дівчину забрала «швидка». У неї в кишені був мобільний телефон. У «швидкій» вона написала пост у соцмережі: «Я помираю». Справа в тому, що дівчинці подобається двадцятидвохрічний хлопець із Майдану. Симпатія взаємна, вони зустрічаються. Познайомилися на Новий рік. «Це було прощання з усіма й особливо – із ним», – пояснює Олеся.

Після операції дівчина зрозуміла, що трапилося диво – і вона вижила. Про поранення Олеся не хотіла розповідати батькам і на наступний день збиралася повертатися на Майдан. Мама, звісно, все вже знала, приїхала до Києва й увесь час провела у лікарні з донькою. Тепер вони разом повертаються додому.

Щодо здоров’я. Куля зачепила слинну залозу. Прибрати цей жахливий шрам і зробити пластику можна не раніше, ніж через півроку. Олеся попросила сфотографувати шрам, аби світ побачив, що в нас робили з людьми. З другого боку шиї теж невеликий шрам.

Як і всі попередні відвідувачі, я подякувала мамі за виховання такої чудової доньки. «Взагалі-то, я її виховувала не так. Хотіла, щоби вона була тихою й спокійною, а вона швидка, як вітер. Нічого з цим зробити не можу», – каже мама. Олеся в батьків єдина дитина.

4 березня 2014

Геннадій, засновник PR-агенцій. Хотіла написати пост про нього ще на початку січня, але він не погоджувався. Радію, що нарешті це сталося. Ось чим саме він мене зацікавив. Починаючи з 21 листопада, Геннадій щоночі на Майдані. ЩОНОЧІ! Кілька днів тому була його сота ніч!

Повернемося до вже забутих подій. 21 листопада уряд припиняв підготовку до підписання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС. «Я був переконаний, що Україна підпише угоду. Навіть із точки зору комунікацій, не можна два роки розповідати, як нам буде добре з ЄС, а потім в останню секунду різко змінити курс країни», – пояснює Геннадій. Він був обурений і не знав, що робити з цим внутрішнім протестом. Увечері зателефонували знайомі й сказали, що на Майдані збираються люди. Він теж поїхав. «Багато людей приходили по одному. Усі хотіли щось робити, але тоді не знали, що саме», – згадує чоловік.

Геннадій думав, що Майдан уплине на Януковича й на саміті у Вільнюсі, під тиском вулиці він підпише угоду. Тому очікував, що його походи на площу триватимуть не більше десяти днів. Після провалу саміту й побиття студентів (тієї ночі він пішов додому за півтори години до страшних подій) він зрозумів, що справа зовсім в іншому. «Це була точка неповернення», – переконаний він. І продовжив ходити на Майдан щоночі. Скасував поїздку з друзями на зимовий відпочинок за кордон та інші поїздки.

За ці сто ночей Геннадій поспілкувався з величезною кількістю людей. Я знайшла кількох дуже класних і душевних історій для «Єлюди» саме за його рекомендацією. Також разом зі своїми друзями він приєднався до ініціативи «Потреби Майдану». Ініціатива полягала в тому, щоби кожний конкретний намет отримував саме те, що йому потрібно, – від мікрохвильової печі до зелені для супу.