Читати книгу - "Калькуляція зірок"

Мої долоні залишили вологі відбитки на обкладинці зошита. Я зупинилася, перш ніж ввійти у двері офісу Клемонса, які завжди були відкриті, щоб витерти руки об спідницю. Сьогодні я обрала просту сіру спідницю-олівець і білу блузку, яка, як я сподівалася, робила мій вигляд більш діловим. Будь-який тип броні буде вітатися.

Сковтнувши, я підійшла до дверей, а місіс Каре, його секретарка, з посмішкою підняла погляд.

— Місіс Йорк. Що я можу зробити для вас?

— Я сподіваюся, що зможу отримати зустріч і поговорити з директором Клемонсом. — Це я сазала для форми. У мене був зошит, а він був прямо там.

Він читав, з ногами на столі, і сигарою, затиснутою між зубами. Дим обвивався навколо нього, як над мотором. Книга, яку він тримав, мала ракету на фоні запиленого червоного пейзажа на обкладинці і виглядала скоріше як роман, а не технічний документ.

— Дозвольте мені перевірити його графік.

Він опустив книгу.

— Пропустіть її.

— Ой, — я сковтнула. Щось із його чіткої британської дикції завжди викликало у мене відчуття, ніби я прийшла немитою і з поля. — Дякую вам сер.

Він підняв книгу, коли я підійшла до його столу.

— Ви ще не мали можливості прочитати це?

— Ні, сер.

— У ній є капітан Йорк, який чудово нагадує вашого чоловіка. — Він махнув рукою на стілець. — Сідайте, будь-ласка. Ви коли-небудь зустрічалися з цим хлопцем, Бредбері?

— Ні, сер.

— Ну, я думаю, він повинен бути вашим шанувальником. Поняття давньої цивілізації на Марсі — дурниця, але я з радістю прийму будь-яку пресу, яка привертає людей до космосу. — Він поклав книгу на свій стіл. — Американський конгрес знову хитрує щодо асигнувань. Це те, для чого ти тут? Вам потрібен ще хтось з IBM для відділу обчислень? Вони пропонують.

Я похитала головою.

— Це по суті рішення місіс Роджерс, але як на мене… ну, вони ще не дуже надійні.

— Те саме мені говорять інженери. Перегрів. — буркнув він, киваючи. — Що привело вас сюди?

— Ну добре. Йдеться насправді про те, щоб хвилювати людей щодо космосу, сер. Розумієте… Я хотіла поговорити з вами про участь жінок у майбутніх місіях.

— Жінок? — Він сів нормально і зосередив увагу на мені. — Ні-ні. Якщо ми хочемо, щоб люди були схвильовані, нам потрібні найкращі пілоти в цих місіях, інакше громадськість матиме сумніви.

— Я розумію, але якщо ми хочемо створити життєздатні колонії, їм знадобляться сім'ї, а це означає, що потрібно переконати жінок, що це безпечно. — Я відкрила свій зошит на вкладеній статистичній таблиці. — Тепер, звичайно, ви не хочете відправляти середньостатистичну жінку в космос, не більше, ніж звичайного чоловіка, який буде хорошим кандидатом. Але в якості прикладу я подумала, що, можливо, ви можете розглянути деяких пілотів WASP. Було 1027 жінок, які літали під час війни лише у Сполучених Штатах, і вони в середньому мали по сімсот польотних годин, причому 792 з них перейшли межу у тисячу польотних годин. З іншого боку, середній пілот винищувача…

— Ні.

— Я… прошу вибачення?

— Я не посилаю жінок у космос. Якщо людина помирає — ну це трагічно, але люди це зрозуміють. Жінку? Ні. Програма буде закрита в повному обсязі.

Я встала, поклавши зошит на його стіл і крутнувши так, щоб він міг бачити діаграму.

— Я думаю, що ми могли б змінити сприйняття громадськості. За допомогою цих цифр…

— Ні. Ви говорите про жінок, які переганяли літаки, так, ніби вони були учасниками бойових дій.

Притиснувши пальці до ліній графіка, я зробила ще один вдих. Він сказав — бойових дій — так, ніби це було потрібне для космічних місій, але не було потрібно в колоніях. Я пожвавилася, як завжди роблю, відчувши деяку можливість і не дозволила йому розвинути цю тему.

— Ми організовуємо авіашоу. Може, ви могли би прийти і подивитися? Як приклад того, як можна змінити думку щодо жінок-пілотів. Обсяг навчання, який проходили у WASP, був більшим, ніж у чоловіків, через різноманітність літаків, якими ми літали.

— Я ціную ваші зусилля, але я повинен тримати цей проект. У мене немає часу на благодійну роботу. — Він знову взяв роман і почав читати. — До побачення, місіс Йорк.

Я закрила зошит і сильно прикусила внутрішню частину губи. Я не можу сказати вам, що намагалася стримати — крик чи плач. Напевно, обидва разом.

Пройшло кілька тижнів, і мою увагу було відірвано від ідеї повітряного шоу, частково від відчаю, але в основному через те, що МAC працював у режимі нонстоп у напрямку висадки на Місяць. Поки американська філія розвивала цей проект, наші європейські колеги готувались створити орбітальну космічну станцію. Телеграми літали туди-сюди через Атлантику, науковці і ракетчики ділилися цифрами.

Ми якось витягували ці довгі години. Все-таки ми з Натаніелем намагалися піти з роботи перед заходом сонця по п’ятницях, щоб мати вільну для спостережень суботу. Не те, щоб хтось із нас був особливо спостережливим, але це було гарне тренування.

Я оперлася на дверну раму його кабінету, коли важкі сірі тіні вечора затуманили стоянку на вулиці. У Натаніеля були закочені рукави сорочки і він щось пильно розглядав у себе на столі.

Кулаком я постукала по дверях його офісу.

— Ти готовий іти?

— Гм? — Він підвів голову і потер очі.

— У мене є ще трохи роботи. Почекаєш?

— Знаєш… Можна подумати, що нам краще зробити поїздку на заході сонця влітку.