Читати книгу - "Одержимість"

— Та, ти ж говорив щойно, що якщо потрапив до нього в милість, то вже назавжди.

— Ну так, в принципі…

— Зрозуміло все з твоїм другом. Це називається клініка… — вона посміхнулася і запитала: — А ти чого медицину покинув?

— А не знаю. Ось вимкнулося і все. Я ж був схиблений на медицині, в усіх кімнатах, на всіх полицях тільки зуби, зуби, зуби… Ось, годинник на стіні і той у формі зуба. Приходжу на кухню, а там, на барній стійці журнал, і теж, про зуби. Я спав у клініці, коли її будував і перебудовував, Ніколь мені сильно допомагала тоді. Потім до нас на весілля приїхали Алекс з Лес. Всі були такими нудними, дарували конверти, хтось подарував мені метровий фонтан, ніби у мене тут натуральних фонтанів не було. І тільки Лес була в своєму репертуарі, підійшла, сказала, що нічого бажати не буде, а то, не дай бог збудеться, потім сказала: «Ну що можна подарувати людині, у якої все є і якій нічого, крім чужих зубів не треба», і подарувала мені книгу. Зараз покажу. — Макс підвівся і, похитуючись, пішов у кімнату. Через хвилину повернувся, тримаючи в руках величезну книгу. Це була старовинна книга по виноробству. Будь який букинист відвалив би за неї кругленьку суму, а букинист-винороб, напевно, продав би свою душу.

— Ну так, солідний подарунок. — Аня відставила свій келих і почала гортати книгу. — А чого вона раптом тобі про виноробство книгу вирішила подарувати?

— А її ніколи не зрозумієш, вона ж живе в якійсь своїй реальності, а як з Алексом зв'язалася, так сильно змінилася… Та їх і так важко зрозуміти, а коли разом, то й взагалі. Вони живуть так, як їм хочеться, багато хто взагалі навіть не здогадуються, що вони разом, а деякі, навпаки, бачать в них щасливу пару. Багато хто заздрить, а багато і співчувають Лес, тому що Алекс ще той фрукт. Так ось, я був просто захоплений медициною, вона була в мені, а я жив тільки нею. Це була якась маячня, я не бачив нічого, що відбувалося навколо мене, я просто був занурений в науку, був просто одержимий. Тобі цього не зрозуміти, це треба відчути.

— Чому ж… — Аня посміхнулася і відклала книгу. — Дуже навіть прекрасно тебе розумію.

— Ну, так ось, — Макс продовжував, не звернувши уваги на фразу Анни. — Я почав читати цю книгу, і в мені щось луснуло. Ну, як пружина в годинниковому механізмі. В один момент все вимкнулося. Якось я приїхав вранці в клініку і не зміг працювати, мене нудило від білих халатів, від запахів, від одного виду бор-машини. Я сів у машину і поїхав. Перш за все я сказав, що у відпустці і не з'являвся в клініці місяць. Потім я знову приїхав туди, але мені навіть не захотілося заходити туди. Я повернувся додому, у льосі знайшов якесь вино старовинне, випив і пішов тинятись виноградниками. Це вони зараз доглянуті і підстрижені, а тоді це були просто чагарники. Я ходив з пляшкою між кущів, дивився, смикав листя і грона, і пив, пив… Повернувшись до свого кабінету, я почав гортати книгу і зрозумів, що хочу спробувати сам робити вино. Ось з того моменту я і зайнявся серйозно виноградом, а медицина пішла зовсім з мого життя. Ось так я позбувся однієї одержимості і потрапив під вплив іншої. І скажу тобі чесно, я не шкодую ані грама про своє перевтілення. Тобі налити ще?

— Ні, Максе, спасибі. Я вже і так, така, як треба. Та ти про Алекса розповідав. І що там далі було?

— Та нічого не було. — Макс підійшов до вікна, виглянув, постояв біля відкритого вікна і повернувся до Ані. — Анюто, хочеш пораду? Просто викинь його з голови і все. Я тобі правду кажу, що я ще ніколи його не бачив ні з ким, крім Лес. Я не кажу, що він схиблений на ній, просто такі вони люди. Але, з іншого боку, якщо він тобі приділить увагу, якщо у вас щось і станеться або вийде, значить, ти того варта, а я буду тихо йому заздрити. До речі, те, що він з тобою вже такий час — це для тебе дуже позитивний результат… Хоча…

— Що хоча? — запитала Аня, коли Макс зупинився, не закінчивши фразу.

— Та ні, нічого, просто, повір, якщо він людині відкривається, то значить ця людина для нього дорога. Він навіть Ілоні нічого ніколи не розповідає, хоча і знає її з самого дитинства. Ну, то що, підемо, я льох покажу?

— Максе, ти просто хворий. — Аня встала, допила вино і поставила келих на стіл. — Все, я спати, а то вирубаюсь просто. І, спасибі за чудовий вечір, на добраніч.

— Ань, ну, почекай… — Макс гукнув їй вслід, але вона нічого не відповіла, лише махнула йому на прощання рукою.

Вона піднялася на другий поверх, до кімнати для гостей, але там нікого не було. У будинку була повна тиша. Вона відкрила вікно і сіла на підвіконня. Вдалині, за виноградниками чорніло море, періодично відблискючи слабкими спалахами старого маяка. Вона почула голоси і виглянула у вікно. Внизу, біля самого будинку, на лавочці сиділи Алекс і Ілона. Вона не могла розібрати, про що вони розмовляли, та їй це було і не цікаво. У двері постукали.

— Хто там, заходьте. — сказала Анна.

— Ань, пробач ще раз.

— Ну, Макс… Ну, будь ласка, я прошу тебе.

— Аня, та ти не зрозуміла, я до тебе миритися прийшов. — промовив Макс.

— Та ми, ніби, і не сварилися, просто я дуже втомилася і хочу спати.

– І тому сидиш на вікні? — він підійшов до неї і виглянув у вікно. — Ей, голубки, вистачить воркувати. Ви за все життя стільки часу не провели разом, скільки за сьогоднішній вечір. Спати йдіть.

— Максе, а скажи, тільки чесно, що, дійсно все так погано і безнадійно? Як кажуть лікарі, ніяких шансів? — Аня дивилася на море, і тому Макс не міг розгледіти її обличчя в цей момент.

— Шанси є завжди, навіть у мене