Читати книгу - "Антипедагогічна поема"

Аврора Чингізівна з Олексою Тарасовичем старанно рухалися.

— Раз-два, раз-два, раз-два. Бачите, все дуже ритмічно і просто. Насос вправно качає повітря. Однак це гойдання тільки видається безобідною справою. Насправді в цьому гойданні зачаїлася велика небезпека! Бо на певному етапі накачувальникові починає темніти в очах і він починає засмоктувати своїм насосом не лише повітря, а й ту супернебезпечну рідину, яка міститься всередині нього. Олексо Тарасовичу, продемонструйте, будь ласка, як вам темніє в очах!

Олекса Тарасович закотив очі під лоба, почав важко дихати, а потому уривчасто застогнав.

«А він непоганий артист!» — подумала Аврора, а вголос продовжила лекцію:

— Бачите? Накачувальник перебуває в стані збудження, а це значить, що він готовий у будь-яку мить впорснути супернебезпечну рідину в шину! І от, щоб цього не сталося, треба…

У цю мить Олекса Тарасович востаннє, причому дуже голосно, скрикнув і кінчив в Аврору.

Аврора зіскочила зі столу і зарепетувала на Олексу Тарасовича:

— Ах ти, негіднику! Ти зірвав мені урок!

І вона, схопивши в руки улюблений майже метровий циркуль, поцілила ним Олексі Тарасовичу прямісінько в скроню, а потім, вирвавши з його скроні улюблений математичний предмет, обтерла шматочки мозку, що лишилися на металевих наконечниках, об нерухоме тіло Олекси Тарасовича…

Аврора прокинулася в холодному поту.

— Де я? Що зі мною?

Спробувала поворухнутися. Було непросто. Тіло немовби скували ланці.

Навколо було біло і порожньо.

Серце несамовито забилося: «Мене що, таки вбили? Чому?».

Коли її очі призвичаїлись до світла, вона нарешті збагнула, що лежить на лікарняному ліжку, припнута до крапельниці. З рота стриміла якась трубка.

Це її трохи заспокоїло.

Вона почала помалу згадувати останні події.

«Що там було? Ага, вечеря з равликами (фе!), бійка в ресторані, чорний бумер, бандитська хаза, знову равлики (фе!), тепер уже на перському килимі… І, здається, ще щось… Все, як у тумані… Можливо, акція визволення заручниці групою особливого призначення… Значить, мене визволили з бандитської неволі! Ура!».

Якраз цієї миті в палату впливла фігура у білому халаті. Ту фігуру Аврора ні з чим не сплутає!

— Дурочка! Ти жива! — вигукнула Маруся.

— Що зі мною? — спробувала спитати Аврора, однак у її роті стриміла якась фігня.

— Тихо, тихо. Тобі нізя, — попередила Маруся. — Слава ж тобі, Господі! Ми вже думали, шо тобі хана. Три дня в комі!

Аврора хотіла була спитати ще щось, але Маруся її зупинила:

— Тихо, я сказала! Тих ідіотів поймали і посадили. Не волнуйся. А тих уліток ісслєдують. Ресторан закрили. Навсігда. Падлюки! Отравили мою дєвочку! Ти лежи, лежи, нє двігайся! А я побіжу по доктора, а заодно сообщу твоєму женішку радосну новость. Він тут три дня сидить. Істомілся. Якраз заснув у корідорі.

Аврора здивувалася, почувши про існування «женішка», і стала згадувати, коли це вона встигла заручитися… В комі хіба що. Може, в неї амнезія?

Тим часом Маруся грайливо підморгнула Аврорі:

— Всі наші медсестри і санітарки одобряють твій вибор! Він такий сексуальний, особено січас, коли три дні не брився. Дівчонки просто стонуть от желанія. Маладєц, Аврорка! Я всігда в тебе вірила!

Аврора дуже хотіла спитати, про кого йдеться, однак говорити не могла, а лише мукала.

— Мовчи, мовчи, січас я його розбужу. Потерпи трохи. Він буде щасливий до смерті, шо ти жива.

І Маруся пішла геть.

Зате Аврора замислилася.

«Хто б це міг бути? Оскільки я у військовому госпіталі, то це міг би бути Гірой, який мене визволив. Однак, якби це був Гірой, то Маруся не „темнила“ б, а прямо сказала, хто чекає в коридорі. Тоді хто? Олекса Тарасович? Невже він може справити враження сексуального мужчини? Лишається Юра-хокеїст. Ні, цього не може бути. Він нахаба, так, але не до такої міри, щоб назватися моїм нареченим».

Аврора захвилювалась, як перед першим побаченням.

По коридору почулися кроки. Два типи кроків. Перший тип, а точніше, незграбне шаркання, явно належав Марусі. Однак другий тип ходи — спокійний, надійний, чоловічий, — без сумнівів, належав її названому нареченому.

«Хто б він не був — Юстас-Гірой, Юра-хокеїст чи Олекса Тарасович, — даю згоду на одруження!»

На цьому місці я на хвильку зупиняю свою розповідь, аби повідомити тобі, дорогий читачу, а точніше, дорога читачко, що «Антипедагогічна поема» має різні закінчення. В тебе в руках лише один з варіантів. Якщо хочеш знати, що в інших закінченнях, купи інший примірник «Антипедагогічної поеми».

врора сиділа у весільній сукні на своєму диванчику: ця патріархальна клоунська традиція вдягати на себе біле плаття і відбувати всі весільні церемонії її дратувала. Вона