Читати книгу - "Не гальмуй!"

Шиворіт-Навиворіт раптом заквапився й почав збиратися. У повному розумінні цього слова. Щойно він скидався на розчавленого здохлого їжака, а ось уже він скидається на тільки-но здохлого їжака, ще зовсім свіженького.

— Агов! — загукали злопи. Вони дечого не зрозуміли. — А як цей Гролик зуміє нас перевезти?

— Якось вже перевезе, — зареготав Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак.

Навіщо цей ніби здохлий їжак вирішив Гролику такі чудернацькі задачки загадувати, так цього навіть я не розумію. Чим йому дорожній гном Гролик насолив, що він його так підставити вирішив? Загадати таку задачку на чотири дії? Може, вони раніше десь зустрічалися й дорожній гном Гролик чимось не догодив Шивороту-Навивороту, ніби здохлому їжаку? Чи той просто про запас йому шкодив? Хто його знає! Я коли вже щось дізнаюся чи згадаю, відразу ваш номер наберу й розкажу.

— Щасливої дороги, — реготав злопам Шиворіт-Навиворіт. — Привіт Янтарним полям!

І кудись подівся. Зненацька зник Шиворіт-Навиворіт, котрий ніби здохлий їжак.

Куди зник?

А хто його знає? Ніхто, певне, ніколи в житті не досліджував, куди здохлі їжаки зникають… Безумовно, якщо комусь конче потрібно, ми можемо простежити, куди наш знайомий ніби здохлий їжак подівся, але воно вам потрібне?

Краще я вам розкажу, що зі злопами відбувалося та з шершнем Бу. А ще з гномами. Ах, як приємно мені про гномів писати! Я вже стомився розповідати про злостивих, невмитих, нечесаних злопів, до яких наближалося нове життя. Звісно, нове життя наближалося не дорогою, звідки його слід було чекати. Нове життя мчало навпростець — від Бодайки, хутора чумачків, через поле, через ліс до трьох пеньочків мчав колишній цеповий пес Фау, обвішаний, немов ялинка, дорожньою братією.

Гноми, що скакали на колишньому цеповому псі, були войовниче налаштовані.

Чимало гномів встряли в історію з грамоткою від Божени й втратили при цьому дорогоцінний час для ігор — на спробі розшифрувати грамотку, на подорожі до Бодайки й на спілкуванні з чумачками. Тому витівка злопового шершня викликала в них страшенне обурення й бажання помститися. Гноми ніби індійці прикрасили себе травинками та розмалювали невидимими для людського ока кольорами свої обличчя. Томагавк війни було викопано. Над натовпом гномів лунали войовничі вигуки. Цеповий пес Фау також гавкав — просто з солідарності.

Чумачки пообіцяли цеповому псу Фау південну частину Фолклендських островів за підтримку у відніманні грамотки. Пес Фау вважав, що за такий приз можна й погавкати. А в цілому біг він ледаченько — хоча й удавав, що дуже старається.

Три пеньочки наближалися.

На зашийку в цепового пса Фау поважно сидів дорожній гном Гролик — хтось же мав вказувати шлях. Пес Фау мчав навпростець — це було захоплююче видовище для дорожніх гномів. Їм рідко доводилося їздити отак — не дорогами. Певна річ, краєвиди, які вони звикли споглядати, роз’їжджаючи по шосе, разюче відрізнялися від тих хащів, крізь які продирався колишній цеповий пес Фау, котрий прагнув якнайшвидше доставити друзів до трьох пеньочків. Гном Гролик теж пообіцяв винагороду — кілограм шинки із лугових коників. Цю шинку вміла готувати баба Галя, котра пригощала пиріжками на дорозі.

Баба Галя мала ятку на автобусній зупинці й була людиною. Тобто Великою. Вона продавала подорожуючим Великим серветки, пиріжки й квас. І з дорожнім гномом Гроликом баба Галя познайомилася, звісно, на дорозі. Одного разу їхні шляхи перетнулися й вони зрозуміли одне одного — баба Галя й дорожні істоти. Її страви припали до смаку дорожнім істотам: і гномам, і роуді, й простецям, і шляховичкам, а деякі страви гномів, навпаки, припали до смаку Великим. І цеповому псу Фау. Скажімо, шинка з коників. Коників бабі Галі в необмеженій кількості доставляв галявинний гоблін Грок. Шинка із коників від баби Галі з’явилась уже в найкращих київських ресторанах, і колишній цеповий пес Фау старався заслужити свій кілограм.

Гном Гролик мав чим розплатитися з бабою Галею. Дорожні гноми трохи вміли впливати на погоду й на хмарність, трохи — на настрій водіїв, тож баба Галя лише вигравала від свого знайомства з ними.

Отже, колишній цеповий пес Фау, осідланий та обвішаний гномами, показався на горизонті й помчав до узбіччя, де зібралася злопська громада. Наставник злопів — Шиворіт-Навиворіт якнайсуворіше звелів твердо стояти на своєму і зник.

Побачивши пса Фау, обвішаного дорожніми гномами, злопи затремтіли. Злопи збагнули, що супроти такої кількості дорожніх гномів із колишнім цеповим псом Фау на додачу їм не вистояти. Однак Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак — їхній новий тренер — виявляється, нікуди не зник. Він не залишив своїх підопічних у скруті.

— Агов, — шелестів невідомо звідки Шиворіт-Навиворіт-Ніби-Здох-їжак, — подивіться, скільки їх там на собаці. Адже їх там не один гном Гролик, а сила-силенна! Та ви ж їх перелічити не забудьте, щойно вони під’їдуть, — напучував він таємничим шепотом.

— А чого їх рахувати? — понуро запитав сірий злоп. Власне, всі злопи з переляку набули сірого відтінку, але цей був сірим і раніше.

— Як це — чого? — щиро здивувався Шиворіт-Навиворіт. — Ми з вами що постановили? Ми постановили дорожньому гному Гролику висунути вимоги. Аби він нас на Янтарні поля перевіз.

Пес Фау теліпав