Читати книгу - "Мерзенна сила"

сільськогосподарських працівників. Сам того не зауважуючи, Марк у своїх статтях всіляко уникав такого слова, як «люди», а натомість писав про «професійні групи», «елементи», «класи» та «населення»; на свій особливий штаб він твердо, як будь-який містик, вірив у вищу реальність невидимого.

Утім хай там як, а Кюр-Гарді припало Маркові до серця, і коли десь біля першої пополудні він таки намовив Косера заглянути в шинок «Під двома дзвонами», то навіть поділився цією думкою зі своїм супутником. У Белбері вони прихопили кілька бутербродів, але Маркові раптом закортіло випити пива. В шинку панувала напівтемрява — маленькі вікна багато світла не пропускали — і приємне тепло. Двоє селян (ясна річ, непіддатливих і відсталих) сиділи над череп’яними кухлями і жували товсті шматки хліба з сиром, а третій стояв, спершись об шинквас, і розмовляв із господарем.

— Мені пива не треба, дякую, — сказав Косер. — Не варто тут засиджуватися. То що ви казали?

— Я казав, що гарного сонячного ранку навіть в такій-от нужденній місцині можна знайти щось привабливе.

— Так, ранок справді гарний. Трохи сонця ніколи не зашкодить, та й для здоров’я корисно.

— Я, власне, думав про це місце…

— Ось це? — роззирнувся навколо Косер. — Мені взагалі-то здавалося, що таких речей слід позбуватися насамперед. Ні тобі освітлення нормального, ні вентиляції. Я сам за алкоголем не пропадаю — читали Міллерову доповідь? — але якщо вже людям потрібні якісь стимулятори, то при чому тут антисанітарія?

— Ну, навряд чи йдеться тільки про стимулятори, — пробурмотів Марк, втупивши погляд у кухоль з пивом і пригадуючи собі веселі розмови та суперечки за випивкою ще у студентські роки. Справді, тоді було якось легше і простіше… Цікаво, де вони всі зараз — і Карі, і Водсден, і Деністон, який мало не потрапив до Бректону замість нього…

— Поняття не маю, — кинув Косер у відповідь на Маркові останні слова. — У питаннях, пов’язаних із харчуванням, я не розбираюся. Спитайте краще у Стока.

— Я говорю не про шинок, а про село загалом, — сказав Марк. — Звісно, ви маєте рацію: такого треба позбуватися. Та все ж є тут і приємні речі… Думаю, нам треба буде добре постаратися, аби натомість збудувати щось принаймні не гірше.

— В архітектурі я розбираюся ще менше, — відрізав Косер. — Це вже радше Візерове… Ну що, ви вже допили?

Марка зненацька трохи не замлоїло і від співрозмовника, який виявився жахливим занудою, і від HIKE загалом; довелося нагадати собі, що ледве чи можна було розраховувати отак відразу потрапити у коло цікавих людей. З часом усе налагодиться. Зрештою, жодних мостів не спалено. Хтозна, можливо, через день-два він на все це плюне і повернеться до Бректону. Але ще не тепер. Треба трохи зачекати і подивитися, як усе складатиметься… так воно розважливіше.

Дорогою назад Марк попросив Косера зупинитися біля станції в Еджстоу і дорогою додому міркував про те, що саме розповісти про Белбері дружині. Втім, якщо ви гадаєте, ніби він свідомо сплітав при цьому якісь побрехеньки, то дуже помиляєтесь. Несамохіть Марк уявив собі таку картину: ось він заходить до помешкання, і Джейн починає розпитувати… Тієї ж миті йому стали одна по одній спадати на думку влучні, змістовні фрази, які просто чудово підкреслювали характерні особливості HIKE. Марк так захопився цією удаваною промовою, що поступово справжні враження від перебування у Белбері відступили кудись на задній план, у затінок. Щобільше, саме через тривогу й острах, які частенько його там охоплювали, йому закортіло трохи похизуватися — хоча б і перед власною дружиною. Ледь не підсвідомо він вирішив, що про Кюр-Гарді їй говорити не варто: надто вже полюбляла вона всіляку старовину Тож коли Джейн, яка саме засувала штори на вікнах, почула, як відчинилися двері, обернулася і побачила Марка, той постав перед нею напрочуд жвавий і бадьорий. Так, роботу він отримав, залишилося узгодити різні не надто суттєві, дрібні деталі. Розмір платні ще остаточно не встановлено, цим питанням треба буде зайнятися завтра. Еге ж, місцинка справді веселенька, буде що розповідати. Але з потрібними людьми поспілкуватися вже вдалося; схоже, всім там порядкують Візер і панна Гардкасл. «Про ту Гардкасл я тобі ще розкажу, — пообіцяв він, — ти не повіриш».

У Джейн було набагато менше часу на роздуми, ніж у Марка, і вона вирішила не казати йому про свої сни і про поїздку до Сент-Ен. Чоловіки дуже не люблять, коли з жінками коїться щось не те, не кажучи вже про такі-от химерні, незвичайні речі. На щастя, Марк так захопився своєю розповіддю про Белбері, що ні про що її й не питав. Втім, для Джейн все це звучало не надто переконливо. Щось тут було не так… мабуть, забагато не до кінця з’ясованих подробиць, й уже невдовзі вона різко і злякано запитала (звісно, й гадки не маючи, як він цього не любить): «Але ж ти ще не пішов із Бректону?» «Певно, що ні», відповів Марк і заходився розповідати далі. Джейн слухала не дуже уважно. Знала вже, що він часто захоплюється грандіозними ідеями, а поза тим щось у виразі Маркового обличчя підказувало, що останніми днями йому доводилося пити значно більше, ніж зазвичай. Отак вони й провели цілий вечір: він, розпустивши хвоста, красувався перед нею, наче той павич, вона ж грала свою роль: ставила потрібні запитання, у потрібний момент сміялася і взагалі виявляла набагато більше зацікавлення, ніж відчувала насправді. Обидвоє були молоді, і хоч їхня любов не відзначалася особливою глибиною, їм усе ж дуже хотілося подобатися одне одному.

7

А бректонці частувалися того вечора вином і десертом у себе в загальній кімнаті. Під час війни звичай переодягатися до обіду якось непомітно занепав, тож спортивні куртки і вовняні джемпери виглядали трохи недоречно на тлі темних панелей, що збереглися тут ще з часів Якова І, і мерехтливого світла свічок, які кидали тьмяні відблиски на багату колекцію старовинного столового срібла. Фіверстоун і Кері сиділи поруч. Добрі три сотні літ у цій затишній, милій серцю кімнаті все, здавалося, так і